Я прочитала цю книгу ще до війни, проте враження залишилося і  я повертаюся до неї думками. Під сірою обкладинкою, на сторінках, повних посилань і наукових термінів, у чітко структурованих абзацах розгортається історія цілих поколінь і водночас дуже особиста історія кожного з нас - тих, хто прийшов їм на зміну, хто успадкував їхні травми, традиції, звички й смаки.

Це книга про радянську їжу в усіх її проявах і контекстах:

• Про нестачу й дефіцити, про “своє” і “чуже”, про “інтернаціональну” (вважайте - російську) кухню, яка розчиняла в собі кухні національні, поглинаючи, стираючи або екзотизуючи їх. Про їжу престижну й непрестижну.

• Про їдальні, ресторани й магазини як ворожу для відвідувача територію; про черги, у яких втрачали не тільки час, а й самих себе радянські жінки. Про походи на ринки й поїздки у відрядження як ледь не єдиний спосіб для чоловіків реалізувати свою маскулінність в імпровізованому “полюванні на здобич”. 

• Про їжу як комфорт і їжу як небезпеку, їжу як прагнення до свободи і їжу як інструмент (само)примусу і (само)репресії - їсти, що дають, не перебирати, доїдати до кінця, не мати права на вибір чи відмову. 

• Про тих, хто “діставав”, готував і їв цю їжу. Про “добитчіків”, які вміли знайти для сім’ї щось надлишкове. Про жінку як “гастрономічну матір”, загнану на кухню негласним суспільним договором, наділену силою створювати й розподіляти їжу і водночас знецінену, зведену до функції годування.

Авторці вдалося не лише розповісти про радянські реалії, а й наштовхнути мене, сучасну читачку, на рефлексії про те, як і чому я обираю свою щоденну їжу, на основі чого формую свій споживацький кошик і як сильно в мені вкорінене насіння радянських харчових практик.

“ 

Звучить знайомо, чи не так? Я не просто викладаю фото першої полуниці у соцмережі, а відтворюю сформований ще до мого народження поведінковий патерн.

У “Смаку радянського” я зробила понад 40 закладок і виписала з неї більш як 20 цитат. Я зачитувала чоловіку вголос цілі сторінки, бо несила було тримати в собі моменти прозріння й приголомшливі флешбеки у дитинство. 

Хоча книга була б дуже корисною для кожного, я не можу стверджувати, що вона написана для широкої аудиторії. Особисто мені текст видався надто важким, перевантаженим науково-академічною лексикою і посиланнями. Я мала дуже сильну мотивацію, тому вперто продиралася крізь абсолютно нечитабельні абзаци, часом перечитуючи їх по кілька разів і так і не розуміючи, про що йде мова. Наведу приклад типового речення:

“ 

А втім, ця книга, безперечно, варта кожної витраченої на неї секунди й заслуговує на увагу широкої публіки. Проте з таким стилем подачі інформації вона навряд здобуде масову популярність. Я б хотіла, щоб “Смак радянського” була написана простою мовою, доступною усім тим “пересічним їдцям”, яким вона присвячена. Бо, хоча вона розповідає про радянську їжу й радянських людей - вона і про нас сучасних, про наше повсякдення, наші походи в магазини й на ринок, про наші кухні й вміст наших холодильників, про наші сніданки, обіди й вечері. 

Ця книга для тих, хто цікавиться історією і любить відстежувати, як виникають процеси в суспільстві, як з’являються традиції й ритуали, як вони свідомо чи несвідомо, добровільно чи вимушено передаються з покоління в покоління. Ця книга для закоханих у їжу, кулінарію і гастрономію - кухарів, рестораторів, foodies і просто “пересічних їдців”.