Скажу відверто, коли я робила передзамовлення чергового видання від Видавництво “Їжак” та проекту Їжакультура, я робила це скоріше з бажання підтримати друзів, а не задовольнити свій інтерес про те, що ж їли в часи західноєвропейського середньовіччя. Бо не маю пієтету перед тими часами, а мій асоціативний ряд формують “аромати” нечистот, які були всюди, воші і блощиці, з якими боролися всі, і черствий хліб та грудка сухого сиру, яким тамували голод герої романів, які я читала. Ну і заради справедливості, я ще не забула якийсь науковий серіал про їжу у Давньому Римі, і від згадки про соус “гарум”, який виготовляли з гнилої смердючої риби і яким поливали навіть десерти, мене ще досі нудить.
Але я її прочитала і хочу сказати, що це справді унікальне (як би ми не заялозили це слово) видання. Україномовних видань на цю тему в Україні досі не було, тому поява цієї монографії є подією як в фуд-антропології, публіцистиці, так і в історії.
Перші два розділи - це не легке читання про цинамон і бішкопти, политі ностальгією за старими добрими часами. Це введення в гуморальну теорію про те, що кожна людина повинна їсти ту їжу, яка якнайкраще пасує до її темпераменту, а також розповідь про релігійні основи середньовічного харчування.
У третьому розділі мова йде про середньовічні бенкети, про страви, які входили до святкових меню (лебеді, павичі, міноги, кокентріс), про столові прибори і посуд, про гендерний підхід до манер за столом тощо. Особливо хочу подякувати за пояснення поняття і функцій “траншуару” - черствого хліба, який використовували як тарілку для споживання соусів і мяса. Відтак такими смішними і дрібними тепер є мені оці потуги рестораторів подати свої борщі в хлібі чи капусті як щось нове...
У четвертому розділі мова йде про повсякденну їжу містян і селян Середньовіччя: якими були сніданок, обід і вечеря, коли їх приймали і що споживали, про міський фастфуд, про середньовічний хліб і середньовічний сир, коли італійці почали їсти пасту і піцу, французи - равликів, і що їли німці окрім квашеної капусти.
Ну а п`ятий розділ книги присвячений, звісно ж, середньовічним напоям. Чи вживали воду? Що являв собою середньовічний питний мед? Також на вас чекає екскурс у історію броварства, виготовленя елю, виноробство та появу перших дистилятів. Наприкінці на вас чекають рецепти вин з прянощами - гіпокрасу, кларі та каудела, якими ви зможете здивувати своїх гостей, якщо віддаєте перевагу алкогольним бовтанкам перед класикою.
Хочу висловити своє захоплення авторці Стефанії Демчук. Це той випадок, коли “знання за плечима не носити”. Всі ці численні покликання на ті чи інші наукові праці (а їх понад 500), цитування і трактування класиків говорять про наукову школу, солідний науковий рівень і етику. Це написане і осмислене дослідження, а не зроблений проект.
Ну і окремо треба відзначити особливий дизайн цього видання. Андрій Сорока не вдався до старого доброго прийому зімітувати книгу під манускрипт ХV століття, не наставив вензелів з іменними літерами видавців та авторки, а видавці пошкодували золотка і лаку. Відтак вийшла добротна тактильно-текстильна “цеглинка” з дивовижною картонною обкладинкою, а всередині неї - царство унікального шрифта, який долучається до створення особливої атмосфери для читання. Вангую, що комплекс цих рішень принесе виданню не одну нагороду у цьому році.
Переконана, що “Від бобра до фазана: їжа західноєвропейського Середньовіччя” буде цікавою і корисною любителям історії в найширшому та багатошаровому значенні цього слова, фуд-антропологам, культурологам, філософам, і всім, хто їсть не тільки щоб жити, а аналізує те, що в нього на тарілці і отримує від процесу задоволення. Це вишукане добірне чтиво, яке не залишить байдужим жодного читача.
Ілюстрація Іллі Угнівенка
#ГАСТРОКНИГАСТЕФАНІЯ ДЕМЧУКВІД БОБРА ДО ФАЗАНАСЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
