У 2021 році платформа культурних ініціатив ІЗОЛЯЦІЯ за підтримки Українського Культурного Фонду створила книгу-методичку “Лабораторія сучасного мистецтва”. Ця книга про те, як навчати дітей і підлітків актуальних художніх практик. Вона також допоможе учителям, батькам та освітнім ініціативам залучати дітей до неформальних освітніх практик, які заохочують до пізнання, навчання та розвитку. 

Авторами Лабораторії сучасного мистецтва стали: Євстахія Мельникова (студія Малювці, Львів), Софія Рябчук (керівниця відділу освітніх програм НКММК Мистецький арсенал, Київ), Марія Агісян і Ольга Поляк (мистецьке об’єднання Zwanzig Partisanen, Чернівці), Марія Коломієць (творчий хаб Цвітна капуста, Харків), Ольга Шишлова (керівниця освітнього відділу PinchukArtCentre, Київ), Валерія Карпань і Марина Хрипун (творче об’єднання Культурні географії, Київ), Наташа Чичасова (куратор, дослідниця), Алевтина Кахідзе (художниця, вчителька, садівниця), Наталя Лісова (художниця, куратор, керівниця лендарт-симпозіумів для дітей), Олена Брайченко (дослідниця, засновниця проєкту про гастрономічні дослідження їzhakultura), Валерія Бураджиєва (куратор, упорядниця Лабораторії сучасного мистецтва)

Ми сьогодні пропонуємо ознайомитися з однією з частин цього проєкту, який присвячений їжі, та тому, як гастрономічні студії допоможуть залучити дітей і молодь до досліджень та навчання. Завдяки цьому матеріалу ви зможете у групі чи самостійно здійснити гастрономічне дослідження. 

Чому ваша родинна історія є важливою і до чого тут їжа?

Для історичного та культурного пізнання надзвичайно цінним є напрям мікроісторії, який здобув свою популярність у європейських академічних школах 1970–1980-х років. Такий підхід дозволяє осмислити й відстежити різні життєві стратегії, чинники, мережу взаємин людей у контексті «великої» чи політичної історії — проте через «малі» досвіди окремих людей, родин чи соціальних груп. Це дозволило вченим помітити різні соціальні групи, які раніше не вивчали — про них не писали книжки чи монографії. Адже здебільшого історики розповідали про держави, країни, політичні постаті чи війни. Натомість мікроісторія дозволяє зрозуміти, яким було життя солдата-піхотинця в 1941 році або буденність мешканців певного села в добу колективізації — не через урядові документи, накази чи звіти, а через досвід окремої людини. Зрештою такий підхід допомагає виявити множинність людських досвідів одного періоду. Саме він надзвичайно важливий для гастрономічних досліджень, бо що як не їжа може говорити про повсякдення й те, яким воно буває різноманітним?

Ще одним допоміжним інструментом пізнання культури є соціокультурна антропологія та її підгалузь, антропологія їжі.  Якщо спробувати максимально коротко це пояснити, то культурна чи соціокультурна антропологія — це наука про культуру, систему цінностей, уявлень і моделей поведінки в усіх її формах та проявах на різних історичних етапах.

!	Культурні антропологи вивчають поведінку людини, а антропологів їжі цікавить матеріальне й символічне значення їжі, культурні контексти, у яких її виробляють чи споживають.

Те, як і що ми їмо, може багато розповісти про нас, наші статки, переконання, ідентичності. Зрештою антропологи їжі шукають відповіді на питання «чому». Наприклад, чому ми вважаємо якісь страви смачними (адже смак — це не лише фізіологічна, а й культурна категорія)? Серед методів, якими користуються антропологи у своїх дослідженнях, — включене спостереження, опитування та глибинні інтерв’ю. 

Як академічні практики можуть допомогти сучасній школі?

Ці галузі академічної науки мають великий потенціал для шкільної освіти, проте педагоги їх рідко використовують. Мікроісторичний підхід дає учням змогу проводити власні дослідження, а отже — тренувати структурне й критичне мислення. Але найперше, чого б нам хотілося досягнути з альтернативним підходом у вивченні історії, це отримання учнем задоволення від процесу пізнання та проведення дослідження.

!	І звісно, це зміна сприйняття їжі: крізь призму гастрономічної культури можна досліджувати історію, економічні та політичні зміни.

Більшість шкільних підручників історії подають інформацію через цифри, дати та прізвища політиків, полководців. Звісно, це потрібно в системі освіти, але цього замало, щоб сформувати в дітей розуміння взаємопов’язаності речей у світі — наприклад, того, як державна політика у сфері легкої промисловості безпосередньо позначилася на житті конкретної людини. Інакше кажучи, мікроісторичний підхід формує влучний образ, який демонструє політичну й культурну динаміку того часу. Такий образ може пояснити, скажімо, чим є дефіцит продуктів, однак зробити це не через статистику, а через спогади мами, яка дитиною не бавилася на майданчику, а стояла в черзі нарівні з дорослими, щоб отримати хліб чи молоко. 

Методи культурної та соціокультурної антропології допомагають:
• краще зрозуміти минуле (зокрема гастрономічне);
• простежити зв’язок поколінь (у нашому випадку — на прикладі їжі);
• випрацювати критичне мислення за допомогою аналізу власноруч зібраних матеріалів;
• продовжувати глибинно пізнавати (шукати відповіді на питання «чому») й врешті-решт розуміти історичні мікро- й макропроцеси.

Як це працює?

Ми пропонуємо приклад роботи з темою гастрономічної спадщини та трансформацій кулінарної культури. Ця робота заснована на методі глибинного інтерв’ю та розрахована на підлітків віком від 13 років.

!

Після завершення проєкту учень зможе відповідати не лише на запитання «як» («у моїй родині їли так і так, на Різдво готували такі-то страви, а на Великдень інші»), а й на аналітичні запити: «Чому деякі страви в нашій родині ми відтворюємо з покоління в покоління? Які чинники впливають на появу нових продуктів на столі? Що в родині символізують ті чи ті страви?»

Ми пропонуємо кожному стати дослідником: не лише збирати дані й перелічувати певні страви своєї родини, а й вивчати, як змінюється культура, зокрема гастрономічна. Такий підхід дасть змогу створити щось нове й краще закріпити знання, взаємодіяти із респондентами (носіями інформації) і краще розуміти досвід інших. А також — побачити, як формуються знання про певний предмет. 

Яка користь від проведення власного дослідження?

• Усвідомити, що для розуміння певних історичних подій не потрібно обмежуватися лише датами чи іменами політичних лідерів. Часом історія однієї людини, родини чи села/міста може дуже добре розповісти про зміни у всій країні. Тож процес пізнання може перетворитися на захопливий детектив і спонукати вивчати історію далі. 

• Відчути задоволення від ймовірних відкриттів із родинної історії, здійснених не задля оцінок чи нагород.

• На практиці дізнатися, як формуються наукові теорії, концепції та що лежить в основі певних досліджень. Це гарний запобіжник від маніпуляцій інформацією, які є в нашому житті. 

• Це вдалий формат для спілкування в родинному колі і нагода побачити своїх батьків, рідних, сусідів в іншому світлі, коли їхні розповіді набувають додаткової цінності — як очевидців подій минулого. 

• Сьогодні і дорослі, і діти багато спілкуються онлайн. Тож такі дослідження допоможуть розвивати навички живого спілкування, емпатії та співпереживання, витримки і поваги до чужого досвіду. 

Практикум: Святкова вечеря

Якщо, після прочитаного, у вас з’явилось бажання здійснити власне дослідження чи попрацювати із учнями то цей практикум допоможе простежити зміни в гастрономічній культурі в трьох поколіннях на прикладі однієї родини. Запитальник побудовано в такий спосіб, що учню буде легко виявити збережені елементи й ті, що змінились. Це дослідження — проєкт, що може тривати два й більше тижнів. Ви можете завантажити та роздрукувати зошит у форматі PDF для друку.

Ілюстрації: Ольга Гордієнко