Знана мандрівниця, фотографка й письменниця Софія Яблонська, про яку в останні роки знову заговорили в українському літературно-мистецькому середовищі, залишила нам спадок значний та різноманітний. Йдеться не тільки про збережений архів.
Поволі відходячи від галицького літературного й феміністичного середовищ і занурюючись у родину та побут, Яблонська не припиняла від того бути мисткинею. Вона так само активно, як і раніше, цікавиться звичаями місцевих народів, досліджує асортименти крамничок (зараз кажуть: місцеві малі виробники), фантазує над дизайном. Якщо раніше уважне око репортажистки помічало унікальні деталі чужих осель, одягу та звичаїв, то тепер вона спрямовує енергію у бік власного дому: як перефарбувати агресивні чорні меблі, традиційні для китайських інтер’єрів, перебудувати подвір’я і висадити квіти (поряд з лілеями тут з’являються мальви та соняшники: українські жіночі журнали саме так радять створити ілюзію рідної землі на чужині), зрештою, що подати на обід і чому навчити кухаря-китайця. І продовжує описувати власний досвід на сторінках української преси.
- пише Софія Яблонська з китайської провінції Юнан-Фу до часопису «Жіноча Доля» у 1937 році.
З цього та інших її листів, опублікованих в періодиці, дізнаємося про те, як авторка захоплена новими обов’язками господині. Сталого дому вона не мала навіть у дитинстві: під час Першої світової ще дитиною вона опинилася в евакуації у Росії, згодом її батьки майже не жили разом. Кілька років Софія провела у мандрах як фотокореспондентка, що також означало нестабільність і необлаштованість повсякденного побуту. І от – чоловік-француз, новий дім, впевненість у майбутньому і фінансова стабільність.
Поряд з квітником вона закладає невеликий город, де вирощує насамперед непопулярні серед китайців рослини: кріп, петрушку, щавель, селеру, червоні буряки та цибулю-порей, яку називає галицьким діалектним словом «тримбулька». Бракує тільки хрону, насіння мають передати з України –
Набіл – неодмінна частина домашнього раціону Яблонської і водночас ще один напрям її господарчих вправ. Через брак техніки китайці використовували корів поряд із волами як тяглову силу, через що вони не давали молока. Софія позичає в селі корову, відгодовує і роздоює її. Таким чином, має трохи молока до кави, сметану і вчить кухаря збивати масло. А вже в наступному листі пише про користь йогурту, він же «простокваша з Великої України». Можна вживати сам по собі, можна з ложечкою цукру як вечірній десерт. Виготовляти – у спеціальному апараті з бляхи (Яблонська подає детальний опис конструкції та вказівки з її використання; ця бляшана скринька з вісьмома філіжанками всередині підігрівається лампочкою і дуже нагадує сучасну йогуртницю).
Ще трохи, і сама собі вибудую ще й піч, пише Софія, бо поки що можу випікати лише власні булки. Жита тут немає, а отже, й немає улюбленого житнього хліба. З пшениці китайці випікають пампушки без дріжджів, медівники та інші ласощі, а для кількох десятків тутешніх європейців один пекар спеціально випікає хліб – який Яблонську не дуже влаштовує. Втім, і власні вироби їй не надто до душі. Хоча дріжджі має досконалі, бо сама їх робить із листя хмелю, але в дощові дні опадає тісто. Можливо, це через цукор, що вбирає вологу, а може, через особливості клімату: Юнан-Фу – на 1950 метрів над рівнем моря, тут інакша навіть температура кипіння води, 98 градусів замість ста, тож, можливо, й інші процеси теж інакші.
Зате на місці опійного маку тут тепер сіють кукурудзу, а зібравши, одразу варять чи запікають, попередньо не просушуючи. Фруктів тут вдосталь, хоч китайці й нещеплять своїх дерев. З великих твердих грушок вдається сік, подібний до кавунового, а помаранчі такі дешеві, що можна пити чистий сік із них склянками кілька разів на день. Маленькі червоні яблука чудові для желе-«галярети». Вдосталь абрикосів, чорних сливок, гранатів, каштанів і волоських горіхів.
Є ще какі –
- цей опис мав би здивувати читачку середини 1930-х, але зараз, майже через 100 років, такий екзотичний фрукт привозять й в Україну: це хурма або ж шарон.
Допитливі читачки цікавляться: як варити рис по-китайськи? Софія Яблонська докладно відповідає:
У 1935-1937 роках з примітками на кшталт «Софія Яблонська господарює» такі листи друкувала «Жіноча Доля». Яблонська на той час була дуже відомою серед українських інтелігенток як репортажистка-мандрівниця. Читачок приваблювали не лише її описи екзотичних країв, але й яскравий образ. Тож і нові епізоди біографії улюбленої письменниці: шлюб, родина, діти, дім, облаштування побуту в далекому краї – сприймалися як свого роду світська хроніка літературного процесу.
Поряд з наведеними тут гастрономічними деталями, Яблонська також нотує поради косметологині стосовно дієти та догляду за шкірою, подає цілі комплекси фізкультурних вправ для покращення фігури жінки, що живе у місті і багато часу проводить за письмовим столом. «…не маю найменшої погорди до тем із господарства та вважаю, що з-під мого пера вони більш вартісні (бо більш безпосередні), ніж так звані "літературні теми"», - відповідає вона на закиди про зміни у її нарисах. Утім, на стиль та цінність її текстів такі зміни справді не вплинули: сильні сторони Яблонської-письменниці – це описи речей та процесів, а не психологізм, у поєднанні з чутливістю до екзотичних, місцевих культур.
Вона поєднує українську, китайську та французьку культури у площині кулінарії, стилю та дизайну так само вишукано, як до того захоплювалася інакшістю арабів, таїтян та мешканців Індокитаю.
Дізнатися більше про подорожі Софії Яблонської можна у матеріалі Марії Косенко Подорожувати. Смакувати. Мріяти. Мандри минулого століття українки Софії Яблонської
Фото надано видавництвом Родовід. (Оригінальна публікація фото: Теура Софія Яблонська / Оксана Забужко. – Київ : Видавництво «Родовід», 2018.)
СОФІЯ ЯБЛОНСЬКА