У вівторок 23 березня 1837 року близько 15-ї години казеннокоштні студенти Університету святого Володимира* вирушили до їдальні. Цього разу їм пощастило, економ отримав додаткові гроші на студентські харчі. На столі їх чекали борщ з яловичиною, печеня з підсмаженою капустою і картопля з булкою. Студентам поталанило і вони сповна вдовольнили відчуття голоду, яке було звичним компаньйоном їхнього непростого щоденного життя.

 

*
Університет Святого Володимира - офіційна назва Київського університету у 19 – на початку 20 століття

 

Про студентське минуле, холодець з судака та вечірки з алкоголем студентів Київської духовної академії читайте у матеріалі від Тетяни Якусик - Холодець із соленого судака, чаювання та булочки в борг: гастрономічні будні та свята київських студентів середини ХІХ століття, а ми пропонуємо зазирнути у життя студентів Університету святого Володимира завдяки дослідженню Тараса Самчука.

 

Казеннокоштні vs Своєкоштні

До 1858 року в Київському університеті був чіткий поділ на казеннокоштних і своєкоштних студентів (бюджетників і контрактників у сьогоднішньому розумінні). Перші отримували все за рахунок держави або приватних пожертв (навчальні матеріали, одяг, їжу). Другі платили за все самостійно.

Весь побут бюджетників організовували інспектор студентів та економ. Вони ж і відповідали за харчування вихованців університету. Звичний режим споживання їжі включав сніданок обід і вечерю (о 7:00, 15:00 і 19:00). Зранку і ввечері харч був більш ніж скромний ‒ чай з булкою. Лише на обід студенти мали повноцінний прийом їжі ‒ три страви:

“
«Чай без смаку, ледве підсолоджений і булки часто черстві, які не розкуповували раніше і продавали за півціни. На обід був борщ або суп без яловичини; яловичина ‒ окрема страва полита пригорілим соусом, і третє блюдо яка-небудь каша, а на свята суп з яловичиною, печеня завжди препогана і яке-небудь нестравне тістечко. Іноді продукти були несвіжі і булки тверді, як дерево», 

‒ скаржився у спогадах Автоном Солтановський.

 

Меню та етикет

Таке меню все ж було кращим ніж його відсутність, студенти дорожили бюджетним місцем. У їдальні казеннокоштні студенти не тільки втамовували голод, а й навчалися етикету та аристократичних манер. Існували правила поведінки за столом. Перше за все заборонялося заходити до їдальні у верхньому одязі чи брудному взутті. За столом ‒ сидіти тихо і благопристойно. 

Якщо запізнився більш ніж на 20 хвилин свою порцію не отримаєш. Тарілки з їжею розносили лакеї. Та й взагалі для студентів-бюджетників все готувала і прибирала спеціальна прислуга.

Скрутніше було контрактникам. Вони мали декілька варіантів як прохарчуватися. Найлегше було найняти квартиру зі «столом», тобто харчуватися у власників орендованого житла. Це не завжди гарантувало якісний обід. 

“
«Одного разу я з таким ентузіазмом відскочив від столу, що ледь не зламав стільця, на якому сидів. Смак смаженої картоплі явно вказував на присутність свічкового сала. Не менше мучили нас невимовно погані щі, приготовані із шкаралупи горіха, бобів і квасолі, які нагадували щось на зразок їжі для худоби», 

 ‒ згадував студент Єльницький.

 

Підробітки та їдальні, а точніше меню столичних столовниць

Хорошим варіантом було влаштуватися репетиром для гімназиста. Тоді студент отримував дах над головою і стабільний обід. Щоправда, якість житла і харчування залежала від заможності батьків учня та і гімназистів явно не вистачало для всіх студентів.

Деякі з вихованців університету готували самотужки. Вони купували продукти на київських ринках, а згодом по черзі варили простий студентський харч ‒ кашу або суп. Якщо була можливість студенти привозили з дому значний запас продуктів, який дозволяв довгий час економити на харчах.

Та все ж більшість студентів готувала рідко. Вони вибирали інші варіанти. Заможні мали власну прислугу, яка забезпечувала їхнє харчування. Бідніші користувалися послугами київських столовниць, жінок, які облаштовували дешеві приватні їдальні, в основному для студентів. Колишній київський студент Бахтін так описував типове меню у столовниць: 

“
«Частіше подавали щі, зрази, смажене м’ясо, біфштекс, вареники, кльоцки (улюблена страва поляків), різноманітні «легуміни» ‒ бабка, хрусти, пончики… Стіл не можна сказати, щоб відрізнявся різноманітністю, але всього давали вдосталь, особливо борщу, ситного, дуже смачного, хліба їж скільки душі завгодно. Ціни на обіді були не високими. Повний обід із трьох страв коштував 3 рублі, із двох ‒ 2 рублі в місяць» 

 

Меню у піст

Згідно з правилами студенти мусили дотримуватися релігійних приписів. Щонеділі відвідувати церкву чи костел, мінімум раз в рік сповідатися. На період постів ‒ тільки пісна їжа. Тоді бюджетники бачили на столі на перше ‒ гороховий суп із грінками, борщ з рибою і грибами. На друге ‒ риба з соусом чи хріном, гречана, манна, ячмінна, перлова або рисова каша на маковому молоці з медом. На третє ‒ смажена риба з гарніром, пироги з кашею, грибами чи чорносливом, печена або смажена картопля. У період посту не дуже калорійний студентський раціон ставав ще біднішим.

 

 

Їжа в лікарні

Особливе меню було для студентів, які потрапили до лікарні. Воно залежало від стану хворого. Наприклад, у 1843 році «середня» порція складалася із трьох страв: суп, м’ясо з гарніром, десерт і яблучний компот. Перші страви готували на яловичому або курячому бульйоні, на друге подавали смажену курку або телятину з кашею. На десерт ‒ налисники, манна каша або макарони. «Слабка» порція була меншою: одна або дві страви. Як правило це були курячий бульйон або суп з крупою і кисіль. 

Серед напоїв лікарняного меню згадуються молоко, пиво і навіть вино. Очевидно, що недоїдання було причиною багатьох хвороб студентів. У документах студентської лікарні часто зустрічаються згадки про діарею та інші проблеми з травленням. Тож лікарняне меню мало покращити підірване здоров’я вихованців університету.

 

Харчування як покарання

Специфічне харчування було у студентів, які порушували правила. Порушників відправляли до карцеру. Дрібні інциденти призводили до арешту. Арештант міг відвідувати лекції та повноцінно харчуватися. 

Більш суворим було ув’язнення в карцері, іноді воно тривало від одного дня до тижня. Тоді студента чекало особливе карцерне меню ‒ шматок хліба і склянка води. Такі страви, на думку адміністрації, сприяли швидкому осмисленню провини. Та суворість закону компенсувалася необов’язковістю його дотримання. 

“
«Карцер ‒ це справжній кнейп студентів у суботу..., ‒ згадував колишній студент Василь Тріфонов. ‒ Збиралися ввечері і спершу задобрювали чергового педеля, щоб той заздалегідь давав знати, коли буде обходити субінспектор. Убезпечивши себе цим, в’язні бралися за свої справи. Заплювали свічки і освітлювали довгу кімнату… Шум, розмови, стукіт чарок, сміх і голосний спів якої-небудь пісні не стихали ні на хвилину… У кінці залу танцювали тут же ж імпровізований фантастичний кадриль. Біля столів займалися знищенням принесених для втамування скорботи закусок і напоїв». 

 

Вечірки і алкоголь

Навряд чи студентське життя могло обходитися без спільних застіль і веселих вечірок. Не один з колишніх студентів згадував посиденьки за келихом вина, які окрім алкоголю були наповнені різними філософськими розмовами. Студенти пили не тільки різне вино. На вечірках бували варенуха, пиво, ром, а от горілки вихованці університету практично не вживали.

Часто застілля мали символічне значення. Наприклад, з алкоголем відбувалася посвята новачків. Старші студенти перевіряли на міцність першокурсників. Зазвичай все це закінчувалося болісним похміллям. Таку вечірку студенти називали «обмиванням мундира».

На студентських застіллях були навіть символічні ритуали. Під кінець вечірки готували джонку.

 

!
Джонка - напій з вина, рому з апельсинами, цукром і спеціями 

 

Його подавали по-особливому. На казан, в якому готували джонку, навхрест клали дві студентські шпаги, зверху ставили великий шмат цукру, обливали його ромом і підпалювали. До цього все світло в кімнаті гасили. При блакитному світлі палаючого алкоголю студенти пили напій і співали пісень, коли закінчувалась джонка ⎼ вечірка закінчувалася.

Не всі з вихованців київського університету підтримували думку, що справжній лише той студент, який може добряче випити. У середині 1850-х років серед студентів зародився рух пуристів. Вони рішуче запротестували проти вживання спиртного. Пуристи боролися за чистоту студентської моралі і закликали вихованців університету перейматися більше гострими суспільними проблемами, а не веселими вечірками. Важко погодитися, що після заклику пуристів київські студенти повністю відмовилися від алкоголю. Скоріше зникло неконтрольоване пияцтво, а от вживання невеликої кількості алкоголю на вечірках й надалі супроводжувало студентське життя.

Сьогодні студенти майже позбулися головних проблем півторасторічної давнини, як-от холодних квартир, чи життя впроголодь. Якість студентського життя і харчування покращилася у рази. Проте й до нині розв'язання побутових проблем, того ж харчування, згуртовує студентів і часто формує міцну дружбу на десятки років. Часи змінюються, але зберігаються студентські традиції, приміром, посвята у студенти, яка часто супроводжується алкоголем чи різноманітні вечірки в гуртожитках, чи в особливих студентських локаціях міста. Все ці особливості також потребують свого дослідження, але це вже зовсім інша історія.

Більше про студентське життя ви можете прочитати у книжці Тараса Самчука “Пиво і чорнило. Як жили київські студенти в 19 - на початку 20 століття”, яку можете передзамовити тут.

 

 

Архівне фото надано автором