Починаємо вересень з гарних новин. Ми вже не один рік поширюємо знання про минуле і сучасне української кухні, закохуємо у світ українських смаків і продуктів та популяризуємо гастрономічні дослідження.

Сьогодні ми починаємо нову рубрику #НАЯЗИЦІ. Її мета — показати наскільки наша мова багата на усілякі гастрономічні образи. Ми познайомимо вас із фразеологізмами та приказками, у яких згадуються смаки, страви, продкукти та напої. Зберемо і розкажемо про те, що в українців на язиці.

Рубрику веде Світлана Богданець – дослідниця гастрономічної літератури, яка вивчає образи їжі у культурі – від середньовічних кулінарних утопій до гастроеротики у рекламі.

Я читаю тексти з ножем та виделкою. Моя глобальна дослідницька мета – розказати гастрономічну історію української літератури. Показати, як тема їжі еволюціонувала з часом, і як на зміну грубим кулінарним жартам інтермедій прийшли витончені смакові метафори футуристів.

Вивчати їжу в літературі я почала з тексту, в якому найменше очікуєш зайти щось гастрономічне. Це Києво-печерський патерик – збірка житій святих, в якій описані чудесні історії з життя послушників монастиря. Спосіб їх існування передбачає відмову від тілесних потреб на користь потребам духовним. Проте єдине, чого не вдалося уникнути, – це їжа. І в тексті вона набуває символічного значення зв’язку з Богом, виразника благодаті або ж навпаки – кари. 

Саме цей твір показав мені, що гастрономічні образи в тексті не завжди означають буквально страви чи напої. Їжа – це потужний транслятор культурних значень. Наприклад, коли поет Себастіян Кленович у “Роксоланії” описує русинську традицію пивоваріння, він створює образ слов’янського Вакха – північного брата бога виноробства. Гастрономія стає міфологією.

Мені стало цікаво, які ще сенси перебирає на себе їжа? Що ще за допомогою гастрономічних образів розказують письменники? Так я прийшла до трохи лячних тем: харчові метафори мертвого тіла, гастрономічні катування та муки у пеклі, кулінарна лайка. А ще, як виявилося, їжі найбільше у комічних жанрах. Тема гастрономічних жартів – моя улюблена, вона глибока і має дуже давню традицію. І що цікаво – кулінарні анекдоти у кінокомедіях та стендапах мало чим відрізняються від жартівливих  віршиків студентів 13 століття. Нам пощастило мати барокову культуру. Тоді вибухнули і гастрономія, і література, і смішного теж вистачало.

Українська література завжди була чутлива до гастрономічного. Інакше і не могло бути, коли у нас серед письменників є Сковорода, Вишня і аж двоє Кулішів. А у центрі літературного канону – «Енеїда» – твір, який часто називають кулінарною енциклопедією. До того ж, сама наша мова пронизана харчовими образами та фразеологізмами. Про них я і розповім у рубриці #наязиці