Питання харчування, доступності їжі та голоду у воєнний період залишається малодослідженим. Ба більше, наприклад, всі ті, хто загинув від голоду під час Другої Світової війни просто забуті сьогодні. Дослідники припускають, що тоді від голоду та супутніх хвороб загинуло щонайменше 20 мільйонів чоловік, стільки ж, як від бойових дій¹. Тобто можна з упевненістю стверджувати, що влив війни на постачання продовольства був таким же смертоносним за своїм впливом на населення, як військові дії. Не дивлячись на це, історії голодних страждань майже не описані ні в літературі, ні в історичних звітах. Фуд-дослідниця, Ліззі Коллінгем пояснює це цитатою цинічного редактора Яна Стівенсона:

“ 

Тож можна зробити висновок, що їжа, а точніше її нестача або відсутність, також є зброєю. Зброя, яка лишається не задокументованою і не дослідженою. 

З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну з’являється дуже мало офіційної інформації про доступність продуктів та ціни в окупованому Херсоні або Донецьку; майже нічого не відомо про те, чим харчувалися жителі Маріуполя, коли рашисти стирали місто з лиця землі, та як вони намагалися вижити без газу, води та електроенергії. Ми знаємо лише деякі подробиці завдяки аматорським відео та дописам в соціальних мережах. Саме тому я вирішила розробити і поширити анкету серед жителів Чернігівщини, де деякі села знаходились в окупації понад місяць, а безпосередньо Чернігів був в облозі, на межі гуманітарної катастрофи². При складанні онлайн анкети я керувалася тим, що треба дізнатися максимум інформації про зміни в харчовій поведінці за допомогою мінімальної кількості запитань. Перш за все мене цікавило, які продукти були доступні з початку війни та до кінця березня, що саме жителі Чернігівщини могли брати з собою у сховище та що готували без електроенергії, води та газу. Анкета для проведення опитування була поширена у соцмережі Instagram наприкінці травня 2022 року. Загалом в опитуванні прийняло участь 31 людина, із них 29 жінок та 2 чоловіків. Перевагою онлайн опитування є те, що воно дає змогу опитати людей з віддалених селищ, куди важко або неможливо доїхати через війну. Також при заповненні анкети у людини є вибір вказувати ім’я чи ні, що дозволяє давати більш відверті відповіді. Однак, письмові відповіді на деякі запитання надто короткі, а змоги попросити надати більше подробиць або задати інші питання немає.

24-го лютого більшість жителів Чернігівської області прокинулась від звуків сирен, вибухів та пострілів о 6-й годині ранку. Чернігівці, які мають знайомих чи родичів у прикордонних з росією селах, дізналися про вторгнення з телефонного дзвінка ще о 5-й годині. Саме через центри пропуску “Сеньківка” та “Грем’яч” перша ворожа техніка перетнула кордон України та рухалась в сторону Чернігова. Того ж дня колона броньованої техніки росіян вже була на околицях міста. Противник наступав майже з усіх боків, а через декілька днів рашисти підходили до міста з півночі, півдня, заходу та сходу. Зокрема, ворог взяв під контроль дорогу на Київ, звідки зазвичай здійснювалося постачання продуктів. Так Чернігів опинився в оперативному оточенні. Можемо припустити, що бойові дії пов’язані з оточенням міста, мали в тому числі на меті блокування міста й можливості постачання продуктів в середину міста. Як це було і в Маріуполі, коли росіяни не давали дозволу заїхати гуманітарному конвою з їжею до міста, де понад 100 000 мирних жителів страждали від нестачі води та харчів (дані на початок квітня 2022)³.

На випадок стихійного лиха чи війни кожна країна має вказівки щодо вмісту тривожної валізи, яка збільшить шанси на виживання. В Україні така інформація також існує. Зокрема на сайті МОН розміщені рекомендації щодо вмісту тривожної валізи⁴. Рекомендовано мати з собою півтора літри води та запас їжі на 2-3 дні. Це можуть бути рибні та м’ясні консерви, вермішель та локшина швидкого приготування, швидкорозчинні супи, низькокалорійні солодощі (пастила, зефір, чорний шоколад, сухофрукти, карамель без цукру) та льодяники. Також треба мати з собою металевий посуд: невеликий казанок, горня, флягу, ложку, миску та ніж. Всі перераховані вище речі краще скласти у вологостійкий рюкзак не яскравого кольору. 

Вміст тривожної валізи (Ілюстрація МОН)

Але ключове слово у рекомендаціях - це скласти заздалегідь, тобто ще до того, як росія вторглася в Україну. Ба більше, про тривожну валізу дуже часто нагадували у випусках новин та на сторінках інформаційних сайтів ще з середини 2021 року. Дані анкет свідчать, що із 31 опитаного, лише 7 людей мали тривожну валізу. Відсутність заздалегідь зібраних речей і їжі інші учасники опитування пояснили тим, що вони до останнього не вірили, що може початися повномасштабна війна. Ті, хто мав запас їжі вказали, що це зокрема були крупи, макарони, тушонка та консервація. Анна Козирь, мешканка Чернігова, уточнює, що досвід показав, що найважливіше мати тушонку та консерви, оскільки вони не потребують приготування. Дійсно, для приготування макарон та круп потрібно чимало води, а через постійні обстріли та авіаудари по насосних станціях, Чернігів часто залишався без води на деякий час, допоки 14 березня централізоване водопостачання в місті повністю не припинилось (з цього дня працівники водоканалу під обстрілами возили воду в різні райони міста). До того ж, з 12 березня в місті повністю припинилось електропостачання та частково – газопостачання. Варто зазначити, що війська росіян з перших днів війни, обстрілюючи місто Чернігів, прицільно потрапляли у насосні станції та резервуари з водою і далі продовжували активні бойові дії, знаючи, що у місті люди. Водночас, рашисти заміновували виїзди з Чернігова, тобто робили все, щоб заблокувати людей без їжі та води, і, зрештою, знизити спротив та привезти до великої кількості смертей.

Сумку з їжею для переховування у підвалах багатоповерхівок, льохах або укриттях більшість чернігівців та жителів області готували кожного дня, коли між повітряними тривогами мали змогу сходити додому. Ніхто не брав з собою достатню кількість їжі на декілька днів, зазвичай це був невеликий перекус. Губко Вікторія під час обстрілів Чернігова переховувалася у підвалі однієї з багатоповерхівок у центрі міста зі своїми батьками та ще з 30-40 людьми, наймолодшій з них було всього декілька місяців. Дівчина згадує, як кожного разу виходячи з дому вони несли з собою дві маленькі сумки: одну з документами, іншу з харчами:

“ 

На фото нижче можна побачити, як виглядав один із імпровізованих столів у підвалі. На ньому знаходиться хліб, Coca-Cola, пакетований чай, розчинна кава та каструлі. 

Підвали багатоповерхівок не були обладнані для переховування від обстрілів та авіаударів, тож там не було ані стільців, ані столів. Чернігівці змушені були приносити власні меблі аби було на чому сидіти та їсти. Найчастіше столом слугувала табуретка, оскільки її просто переносити та вона не займає багато місця в тісному підвалі.

Підвальне приміщення (Фото: Губко Вікторія)

У Руслани Клименко трохи інша історія, вона провела три тижні у підвалі приватного будинку із сім'єю. Дівчина проживає в одному з найбільш постраждалих районів Чернігова. До будинку вона підіймалась на короткий час та лише для того, щоб прийняти душ та швидко взяти їжу. “До підвалу ми взяли газову горілку, декілька чашок, тарілок, виделок. У пластиковий пакет сховали консерви, вермішель та крупи”, – розповідає Руслана. Завдяки газовій горілці сім'я дівчини мала змогу готувати їжу у будь-який час, не чекаючи коли скасують повітряну тривогу, щоб мати змогу піднятися на кухню. “Здебільшого ми готували те, що було: суп, макарони, картоплю. Їли консерви та хліб спочатку ще був. Сушили сухарі, щоб їх потім їсти. Ну і звичайно в хід йшла домашня консервація”, – додає Руслана. 

Сушений хліб (Фото: Анна Крамаруха)

Показовим є те, що майже всі респонденти вказали, що щодня споживали хліб у сховищах. В українців особливе відношення до хліба, він є нашим символом достатку та добробуту, а його відсутність підсвідомо нагадує нам про Голодомор та голоди ХХ ст. Цей підсвідомий страх «не мати хліба» досі жива рана багатьох з нас, яка знову стала зяючою через вторгнення росіян в Україну. Українці знаходяться на третьому місті у світі за кількістю споживання хлібу. Тож його нестача під час активних бойових дій в Чернігові розцінювалася, як ще одна загроза життю. Ольга Заїка, директор “Чернігівського хлібокомбінату”, згадує що символізував хліб у найтяжчі дні міста:

“ 

Варто зазначити, що незважаючи на постійні обстріли окупантами підприємства, “Чернігівський хлібокомбінат” продовжував працювати для забезпечення населення хлібом. Через постійну небезпеку та перебої у постачанні електроенергії та води, пекарі мали змогу випікати лише білий хліб, приготування якого займає менше часу ніж житньо-пшеничний, який чернігівці називають “чорний круглий”⁵.

Жителі міста розповідають, що саме за хлібом завжди стояли найдовші черги, інколи до 300 чоловік. Так, вранці 16 березня в одному зі спальних мікрорайонів міста, близько 100 людей чекали своєї черги для придбання хлібу у кіоску, коли російська армія завдала удару по будинку, що знаходився поруч. Люди, які вже декілька тижнів страждали від нестачі продуктів харчування, не залишили чергу та продовжували стояти на вулиці. Через декілька хвилин другий удар із системи залпового вогню “Град” вже потрапив у чергу. Тоді загинуло 14 людей та ще 40 було поранено.

Ситуація з харчуванням залежала від мікрорайону в якому переховувалися люди. Якщо в центрі міста можна було знайти відкритий магазин, то на околицях міста вони були всі зачинені через дуже сильні обстріли. Олена (ім’я було змінене), яка мешкає у віддаленому від центру мікрорайоні, розповідає, що лише інколи можливо було придбати хліб. Хоча найважча ситуація була в окупованих селах, до них неможливо було доставити продукти харчування, а всі магазини були розграбовані російськими солдатами. Анастасія (ім’я було змінене), яка перебувала в одному з окупованих сіл Чернігівщини, уточнює, що не їла хліба протягом півтора місяця та саме його бракувало найбільше. “Одного разу, – згадує жінка, – російські солдати обміняли у сусіда тютюн на хліб, їсти ми його не могли, тому що він був російським. Його зовсім не хотілося. Дивишся на нього і розумієш, що не з’їси навіть крихти.” 

За будинком жінки знаходилися танки російської армії, тому їй доводилося переховуватися і їсти в льосі з трьома дорослими та трьома дітьми. Інколи окупанти пропонували жителям села свої сухі пайки в обмін на те, що їм було потрібно, але селяни відмовлялися. Оскільки ніхто гадки не мав скільки буде тривати окупація, люди харчувалися дуже маленькими порціями, щоб вистачило на довше. Найважче тоді було саме дітям. До війни їх інколи треба було змушувати їсти, а під час окупації діти з’їдали все до останньої крихти. Анастасія готувала суп та каші у печі або на буржуйці на вулиці. “Для того, щоб отримати кукурудзяну або пшеничку крупу та муку, ми перебирали зерно, молотили, а потім просіювали його. З цього ми пекли коржики та варили кашу”, – додає Анастасія. Жінка також згадує, що в мирні часи каша із пшона для неї була їжею для собак. Інна (ім’я було змінене), яка переховувалася з сім’єю в гаражі в Чернігові, дуже точно описала відношення жителів Чернігівщини до їжі під час активних бойових дій:

“ 

Другим споживаним продуктом у сховищах була каша. Зокрема чернігівці мали з собою вівсяну, пшоняну, кукурудзяну та гречану каші, оскільки їх можна було швидко приготувати між сигналами повітряної тривоги. 

Військові дії росіян кардинально змінили кулінарні звички та харчову поведінку чернігівців. Жителі міста, а особливо молодь, які звикли часто ходити до ресторанів та мали різноманітне харчування, не мали змогу перебирати їжею та їсти те, що хочуть, звично харчуватись чи забезпечувати себе харчуванням відповідно визначених потреб, як от вживати безлактозні продукти, тримати піст, зважати на терміни придатності, обирати вегетаріанські продукти. Можна зазначити, що беручи з собою їжу до сховищ, чернігівці обирали те, що не потребує теплової обробки (бутерброди, печиво, хліб) або просте та швидке в приготуванні (каші, відварне м’ясо) й те що було в наявності. Чернігів перебував фактично в ізоляції – навколо стояла російська армія, мости були зірвані. Завдяки ЗСУ, які звільнити Чернігівщину від окупантів, вдалося уникнути жахливої гуманітарної катастрофи.

Проаналізувавши відповіді я була вражена тим, наскільки для чернігівців важливий хліб і що для його придбання люди готові ризикувати власним життям та стояти в черзі під обстрілами. Я вважаю, що можна без перебільшення сказати, що хліб є найважливішою їжею, адже саме його чернігівцям бракувало найбільше і саме він приносив радість, коли з’являвся на імпровізованих столах в укриттях. Також спільною рисою відповідей є те, що людям було все одно, що їсти, бо через стрес та відсутність продуктів в магазинах мало хто думав про свої харчові вподобання. Ця стаття є лише першою спробою проаналізувати гастрономічний досвід чернігівців під час війни росії проти України. В подальшому, я планую дослідити, що готували чернігівці вдома в перервах між повітряними тривогами та як вплинули воєнні дії на відношення до їжі.

Джерела

1. Collingham L. The taste of war: World War Two and the battle for food. New York : Penguin Press, 2012.
2. Життя та харчування у блокаді та після неї у чернігівській обл. docs.google.com. URL: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSfGfpuMZcgC3M-rity1BGUQaAOJxv4mLxjJpW7TDciAMZbZWQ/viewform (дата звернення: 14.08.2022).
3. Бедрак В. «Знищують усіма можливими засобами». У Маріуполі цивільні потерпають від нестачі води та їжі – Денісова. Новини України та Світу. Головні і останні новини - НВ (Новое Время ). URL: https://nv.ua/ukr/ukraine/events/u-mariupoli-civilni-poterpayut-vid-nestachi-vodi-ta-jizhi-denisova-50234572.html (дата звернення: 11.08.2022).
4. Рекомендації щодо вмісту тривожної валізи. https://mon.gov.ua/. URL: https://mon.gov.ua/storage/app/media/civilniy-zahist/2022/03.02/Rekom.vmist.tryvozhnoyi.valizy.03.02.pdf (дата звернення: 09.08.2022).
5. На чернігівському хлібокомбінаті зараз виробляють майже весь асортимент, який був до бойових дій. val.ua. URL: https://val.ua/ru/site/129620 (дата звернення: 02.08.2022).
6. Хліб у часи війни в Чернігові, 2022. Youtube. URL: https://www.youtube.com/watch?v=i-jtqSK8U-Y&ab_channel=ТелеканалНовийЧернігів (дата звернення: 13.08.2022).
7. Леп'явко С. Чернігів: історія міста : монографія. Київ : Кліо, 2020. 544 с.

Ілюстрація (фрагмент) Olga Wilson