Станіслав Лем народився 1921 року у Львові в польській єврейській родині, якій згодом через війну та окупації довелося репатріюватися до Кракова. Письменника Станіслава Лема в усьому світі знають як блискучого фантаста, футуролога і філософа. Його романи залишаються шанованими у США, країнах Азії та Європи вже понад пів століття, чимало з них екранізовано («Солярис», «Футурологічний конгрес», «Розповіді про пілота Піркса» тощо). У творах письменника можна знайти багато передбачень щодо предметів, якими тепер ми користуємося щодня, і подій, які відбуваються у світі досі. Станіслав Лем істотно вплинув на польську та світову фантастику, а також, наприклад, на творців відомої відеогри «The Sims» та серії мультфільмів «Футурама». Поза тим, Станіслав Лем залишив дуже детальний опис довоєнного Львова в автобіографічному романі «Високий замок».

Чимало біографів прискіпливо вивчали життя, твори, листування Лема, щоб зрозуміти, як його неординарний розум передбачив чимало подій і явищ, що їх ми досі не можемо до кінця осягнути. Письменники, журналісти, дослідники та син письменника написали багато праць, які дають можливість зазирнути в життя Лема. Але ніхто й ніколи не знатиме, що відбувалось у голові творця світів. 

Проте, наприклад, ми можемо дізнатися про гастрономічні вподобання Станіслава Лема – і завдяки цьому зрозуміти контекст подій його життя.

Сучасні науковці кажуть, що ми б жили набагато гірше, якби не мали комфортної їжі. Страви, що забезпечують відчуття затишку в моменти стресу, суму та розчарувань, у кожного з нас різняться залежно від віку, походження, спільноти, належності до релігійних громад … Запах їжі дитинства здатний не тільки спровокувати яскраві емоційні спогади, а й покращати настрій та створити відчуття міцних соціальних зв’язків. Запахи та емоційна пам’ять міцно поєднані. Саме тому, коли ми відчуваємо запах бабусиних пирогів з дитинства, ми ніби переносимося в той час і знову почуваємось у безпеці, під захистом дорослих. Тож багато людей з пережитими життєвими потрясіннями мають цікаві харчові звички. Дідусь, який купує по п’ять буханців хліба, бо пам’ятає голодні роки, і лише так почувається захищеним. Жінка, котра варить собі чашку простого гіркуватого какао після важкого дня, як це робила їй колись мама в скрутні моменти. Всі подібні історії мають спільне походження. 

Комфортна їжа провокує виникнення нейромедіаторів, і наш організм запам’ятовує цей ланцюг. З’їв смаколик – отримав приплив допаміну, а мозок зафіксував причину і наслідок. І тепер усе життя пам’ятатиме цей стан та намагатиметься його відтворити.

Войцех Орлінський пише, що Станіслав Лем напевно відчував у роті смаки львівських солодощів, коли сидів удосвіта в себе вдома і писав автобіографічний роман «Високий замок». 

«У той час із усіх принад і пам’яток Львова мене найбільше вабила цукерня Залевського на вулиці Академічній. Вочевидь, я мав гарний смак, бо відтоді, по правді, ніде не бачив цукерничих вітрин, оздоблених із таким розмахом. Це була, по суті, велика сцена, оправлена в металеву раму, на якій кілька разів на рік змінювали декорації, що були тлом для неймовірних скульптур і алегоричних фігур із марципану. Якісь великі натуралісти, рубенси цукерництва, втілювали на ній свої фантазії, а надто перед Різдвом і Великоднем, коли за шибами поставали дивовижі, застиглі у мигдалевій масі та чоколяді».  

З перших слів зрозуміло, що ті марципани, цитрини та халва лишилися для Станіслава Лема любов’ю на все життя. У його пам’яті закарбувалися навіть ціни на улюблені смаколики із львівського дитинства, а описує він їх майже через 30 років.

«Тістечко коштувало в Залевського 25 грошів — приголомшлива сума, коли зважати, що велика булка вартувала тоді п’ять, а цитрина — близько десяти.»  

Цілі розділи роману присвячено цукерням його дитинства. Потім Станіслав Лем неодноразово казатиме, що таких цукерень він більше ніколи не зустрічав. Цікаве зауваження, адже він усе життя був ще тим ласуном. Це породило чимало кумедних історій серед його друзів та родини.

Письменник навіть освідчився майбутній дружині за допомогою… торта. До Барбари якось завітав посланець із тортом без жодної записки чи навіть квітки. Томаш Лем, їхній син, пише, що вона навіть не хотіла цей торт приймати, бо зовсім не розуміла, хто міг його надіслати. Коли ж дізналася, від кого цей глазурований витвір кондитерського мистецтва, ще більше розгубилася. В них із Лемом на той час уже було чимало дивних побачень упродовж трьох років, але це був найдивніший жест від її залицяльника. 

Проживши з коханим Сташеком трохи більше ніж пів століття, Барбара збагне — він подарував тоді найцінніше. У їхньому домі, де б вони не жили, завжди буде чимало тайників із солодощами. Наприклад, у кабінеті – спеціально відведене місце для халви і марципанів. Письменник, до речі, розрізняв найтонші нюанси сортів халви. 

Потім, уже хворіючи на діабет, він скаже сину, що це було б найвишуканіше в світі самогубство: зачинитись із кількома кілограмами турецької халви. Діабет став болючим ударом для Станіслава, він не бажав відмовлятися від солодкого життя. Неодноразово домашні ловили письменника «на місці злочину»:

«— Сташеку, витри рот. Ти весь замурзався у шоколаді. — Звідки? — батько обурено знизав плечима.
— Це не шоколад. Це не може бути шоколад, бо я хворію на цукровий діабет. Чи ти забула? Це, напевно, кров. Басю, я стікаю кров’ю!
На превелике та щире здивування батька, удавана кров зазвичай виявлялася шоколадом».
 

Звісно людина, комфорт якої супроводжували вишукані солодощі, не хотіла їх втрачати. Так уже було колись під час війни й окупації у Львові, і він не хотів повторювати той досвід. Тоді зникла його улюблена халва, а доступним був лише урюк. 

Коли щезає щось приємне з дозволеного — нам іще сильніше цього хочеться, а особливо коли воно було ознакою щасливого дитинства. Ми не можемо вже спитати Лема, чи він так заспокоював себе, чи, ховаючи солодощі десь поруч, таким чином тримав життя під контролем. Можемо тільки припускати. Особливо враховуючи нюанси його відносин із кондитерськими виробами впродовж життя.

Крім офіційних схованок ласощів, були й потаємні. Під час одного з переїздів Лемів племінник Барбари, Міхал, відсував шафи і знайшов тисячі обгорток нишком спожитих цукерок. Підтверджень таємному життю Лема-ласуна назбиралося чимало. Кілька разів, окрім періодики, з готелю «Cracovia» йому передавали і великі коробки тістечок — «як зазвичай».

Шестирічний Томаш Лем якось грався в гаражі, перебирав усілякі батькові інструменти та випадково натрапив на паперову торбинку. Там були дивні продовгуваті темно-коричневі макаронини. Зі знахідкою Томаш одразу побіг до батька, який був захоплений миттям вікон їхнього «Фіату». Станіслав відірвався від свого заняття і, вагаючись, усе ж відповів на запитання сина:

« — Апельсинова шкірка в шоколаді, — відповів він лаконічно. – Можеш з’їсти одну, — додав за мить. Він почастував мене й сам приклався до вмісту торбинки, тож у ній нічого не лишилося».  

Томаш пише в спогадах, що це був фантастичний та екзотичний смак дитинства. У ті часи в Польській Народній Республіці  асортимент магазинних цукеркових виробів був украй обмежений, і такі речі переважно привозили з Заходу. 

Із кожної своєї закордонної подорожі родина Лемів везла до сповненої дефіциту Польщі необхідні для комфортного життя речі: від одягу до різних мазей, а також предмети побуту, техніку й гарні іграшки.  За спогадами Томаша Лема, гонорари за видані у Чехословакії книжки не можна було вивозити, тому всі гроші витрачалися в місцевому шопінгу. Багажник машини Станіслава Лема і численні валізи, крім усього іншого, звісно, заповнювала смачна їжа, зокрема кондитерські вироби. 

У листах друзів та знайомих, у щоденнику Барбари можна зустріти чимало свідчень того, що Лем переймався смачною їжею. Часом колеги згадують крабові консерви чи спаржу як ознаки «життя на широку ногу». Коли більшість поляків, як і людей в інших країнах соцтабору, жила з думками, де «дістати», роздобути та якось домовитися про необхідні щоденні блага, сім’я Лема могла шикувати. Лем сам писав у листах, що гуляв, мов п’яний моряк, із горами ікри, морозивом і, звісно, марципанами.

Станіслав швидко став успішним письменником. Гонорари дозволяли йому підтримувати бажаний рівень життя. При цьому його мало хвилював ошатний одяг чи розкішні меблі, більше інтелект, рідкісні книжки та технології. І звісно, смак до життя в їжі. Відбитки його смаку лишалися плямками на одягу від улюбленого сочевичного супу, сосисок чи страв із буряків. Плями засмучувалася його кохану Басю, і тільки це могло гальмувати гастрономічні пориви. Хоча й не завжди.

Станіслав Лем бував у кондитерських Відня, Праги, Кракова, Берліна та інших європейських міст, які понині славляться своїми солодощами. Він любив смакувати життя вишуканими і простими стравами. Попри окупацію, важкі повоєнні роки, особливості життя в Польській Народній Республіці чи перебування в Берліні під час військового стану в ПНР, письменник завжди знаходив можливості відсвяткувати життя. Гедонізм? Можливо. Проте не дає спокою фраза, що більше ніде в світі він не їв таких смаколиків, як у вже зниклому Львові його дитинства. Чи шукав письменник свій спосіб викликати допамінову хвилю? Мабуть, адже він сам казав, що примхам людського розуму опиратися важко.

 

 

Сліди любові до гастрономічних викрутасів лишилися у багатьох творах Станіслава Лема, але, мабуть, найкумеднішим з них можна вважати жартівливий рецепт з диктантів. Письменник дуже переймався холодністю племінника до польського правопису та аби заохотити малого, вигадував для нього незвичні диктанти:

«Печінка з цибулькою, швидко смажена, тільки не гірка від жовчі, буде прекрасною закускою. Щоб її приготувати, треба купити машину і гнати нею, поки когось не зіб'єш. Печінку, вже не потрібну небіжчикові, виймаємо з нутрощів і кладемо в холодильник. Труп викидаємо або ставимо в поле, як опудало від горобців. Печінка старших людей годиться лише на паштет, бо вона надто жилава. Найкраща печінка в молодих хлопчиків, які зазвичай їздять на велосипедах. Найпростіше вполювати такого, в якого немає ні гальм, ані протектора. Здобуту в цей спосіб печінку не кидають одразу в розігрітий жир, а споліскують у кислоті, а з мозочка роблять фарш, якщо під рукою є булка. Годиться також хлопець, заморожений у желе (з хріном). Тільки потрібно його добре вичистити, щоб не хрустів на зубах. Є кухарі, які рекомендують нирки, але їх часом важко перетравити. Маленьких дітей можна їсти тільки в дні посту».  

Гастрономічні спогади про смаки Станіслава Лема зберегли для нас свідчення епохи, дають змогу уявити, як він жив, що впливало на його настрої, рішення, звідки письменник черпав ідеї. Ми можемо краще уявити посттравматичний досвід окупацій нацистами та більшовиками міста його серця – Львова. У романі «Високий замок» Лем створив затишний всесвіт, у якому ніхто ніколи не помре. А в своєму захопленні смачною їжею та солодощами він вибудовує куточок, куди можна втекти від турбот світу. Від дефіциту повоєнної Польщі, від передчуття катастрофи в часи холодної війни, від загроз розвитку технологій і тотальних змін світу. Станіслав Лем дав нам можливість відчути на смак давні часи, а ще, звісно, осягнути масштаб його інтелекту та нетривіального гумору.

 


 

Використана література:

1. Reid, C.A.; Green, J.D.; Wildschut, T.; Sedikides, C. (2015). Scent-evoked nostalgia. Memory, 23, 157-166.
2. Stacy Wood (2010). The Comfort Food Fallacy: Avoiding Old Favorites in Times of Change. Journal of Consumer Research, Oxford University Press, vol. 36 (6), 950-963, April.
3. Hendy H.M. (2012), Which comes first in food–mood relationships, foods or moods? Appetite 2012; 58 (2), 771-775.
4. Станіслав Лем. Високий замок; переклад Л. Андрієвської. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2016 
5. Stanisław Lem. Rasa drapieżców. Teksty ostatnie. – Kraków, Wydawnictwo Literackie, 2006. – 280 s.
6. Лемові Леми. Томаш Лем. Колотнечі з приводу всесвітнього тяжіння; Так казав Лем. Зі Станіславом Лемом розмовляє Станіслав Бересь.  переклад І.Шевченко, А. Павлишин. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2017. – 736 с. перекладач Ірина Шевченко
7. Wojciech Orliński. Lem: Życie nie z tej ziem. – Wydawnictwo Czarne , Agora, 2017.– 440 s.

 


 

Ілюстрації: Ілля Угнівенко

 


 

Партнер публікації:

Запропонований вашій увазі матеріал підготовлений у співпраці з Польським Інститутом у Києві, в рамках відзначення 100-річчя від дня народження видатного письменника-фантаста Станіслава Лема.