«Так вы хотите, чтобы я вам рассказал про деда?
Пожалуй, почему же не потешить прибауткой?»
(Н. Гоголь. Пропавшая грамота)
Всі ми родом із дитинства. Микола Гоголь народився 1 квітня 1809 року у с. Великі Сорочинці на Полтавщині. Коли йому виповнилось 19 років, він їде з України до Санкт-Петербургу. А три роки потому у світ виходять його твори «Вечори на хуторі біля Диканьки», «Миргород», повісті «Вій», «Тарас Бульба». Сила й художня виразність слова Гоголя народили надпотужні образи України, які формують наше уявлення про себе до сьогодні.
Диканьські козаки «хлебают борщ» з мисок, розписаних ковалем Вакулою1. «Вареники», яку самі заплигують у сметану, а потім летять відразу у рот характерника Пацюка2. «Порядочный кус сала и несколько паляниц» падають в мішок Хоми Брута, який разом з іншими київськими бурсаками співає канти по козацьким хуторам3. Так народжувався образ традиційної української кухні. Це – ми. Всі ми «родом» із дитинства Гоголя. Та звідки ці соковиті кулінарні образи з’являлись у творах Гоголя. Відповідь на це питання спробуймо пошукати у його дитинстві.
У маленького Гоголя була улюблена бабуся. Вона жила поруч – у невеличкій хатинці, що складалася з двох кімнат (одна – бабусина, інша – для прислуги) в мальовничому саду. Бабуся писала картини (на яких зображувала фрукти і квіти), і вони прикрашали дитячу кімнату онука у великому домі4. До неї можна було збігати в сад і попросити бавовни, аби виткати собі поясок5.
«А когда еще ребенком он ложился в свою маленькую кроватку, его колыхала старушка-бабушка Татьяна Семеновна, которая жила при родных поэта до самой своей смерти. Старая козачка, доживая свой долгий век, напевала ему тихие песни про старое, славное, вольное козачество, и, убаюканный тихим пением, он засыпал… А над его детской головкой носились образы песни, с которыми он не мог расстаться, а хранил их в своей болезненно-чуткой душе», – писав укладач родинної хроніки Гоголів Всеволод Чаговець6.
Бабусю було важко не любити, хоча б за її сміливість та екстравагантність. Так вона не визнавала коней і виїжджала з маєтку виключно в екіпажі, запряженому парою волів, тим самим наводила жах на сусідів і викликала захват у маленького онука7. На той час на волах вже ніхто не їздив, а тим паче представники знаних і заможних родів. Так само ніжно Тетяна Семенівна любила свого внука.
«Дражайшая бабушка. Покорно вас благодарю, что вы прислали гостинец мне. Пришлите мне, дражайшая бабушка, погребец (скринька для наїдків та напоїв – прим. Ігоря Нетудихаткіна) я куплю для него прибор», – писав 11 річний Микола у листі з Полтави, де навчався у 1820 р.8
П’ять років по тому «дражайшая бабушка» (вже у прямому сенсі цього слова) склала заповіт, у якому вказала улюбленого онука головним спадкоємцем: «внук мой, Николай, преимущество пред сестрами своими должен иметь из всего сего имения (с. Василівка, містечко Яреська, угіддя і 137 душ – прим. І.Н.) получить половину один, сверх того новый дом, к нему принадлежащий сад и лес, называемый Яворивщина…»
Люба бабуся письменника, Тетяна Семенівна Лизогуб (1743-1827) була з відомого українського козацько-старшинського роду Лизогубів. «Необычным фактом была женитьба «поповича» Афанасия Гоголя (дідуся Миколи Гоголя – І.Н.) на дочери бунчукового товарища Сем. Сем. Лизогуба (Тетяні Семенівні – І.Н.), человека, принадлежавшего к высшему местному обществу. Лизогуб был, во-первых, родной внук гетмана Скоропадского, получившего богатые дедовские маетности, а во-вторых, это был зять переяславского полковника Василия Танского», – відзначав генеолог Олександр Лазаревський10.
Будучи праонукою гетьмана Івана Скоропадського Тетяна Семенівна Лизогуб (у шлюбі – Гоголь-Яновська) плекала дух Гетьманщини у власному домі. Коли її син Василь привів наречену, Тетяна Семенівна вдягала її на свій смак у власні старовинні строї, і прийняла як рідну доньку. До кінця свого земного шляху Тетяна Семенівна зберігала старовинні листи та срібло, про що згадували у спогадах її онуки11.
Побутові аспекти життя дідуся й бабусі (Опанаса Дем’яновича та Тетяни Семенівни), враження від відвідин хатинки у саду, а також «гостинцев дражайшей бабушки» Микола Гоголь відобразив у повісті «Старосвітські поміщики», що була написана у 1833 р.12 «Дедушки и бабушки своей быт с откровенной стороны несколько похожий описал он в Афанасии и Пульхерии Ивановне, только, верно из рассказов других, потому что он тогда был мал», – відзначала мати письменника13. Показовим виглядає й прізвище героїв повісті – Товстогуби (співзвучне з прізвищем Лизогуб).
Давайте «завітаємо» на гостини до Пульхерії Іванівни Товстогуб, прототипом якої стала «дражайшая бабушка» Гоголя, щоб побачити, якими стравами української кухні вона нас почастує? «Эти добрые люди, можно сказать, жили для гостей», – відзначав письменник.
Утім, для початку варто «озирнутися» довкола. В повісті Гоголь «помістив» Пульхерію Іванівну та Афанасія Івановича у великий родинний будинок Василівки. Художнє оформлення його інтер’єрів письменнику довелося змінити. У часи дитинства Гоголя у будинку висіли старовинні портрети імператриці Катерини II та двох її фаворитів – князя Григорія Потьомкіна та графа Платона Зубова14. Гоголь «зняв» ці портрети зі стін і «повісив» у будинку Пульхерії Іванівни геть інші: «Два портрета было больших, писанных масляными красками. Один из них представлял какого-то архиерея, другой Петра III»15. Ризикнемо припустити, що шляхом розміщення портрету імператора Петра III в будинку Товстогубів, Гоголь хотів підкреслити, що мова у повісті піде про людей «докатериненської доби». Товстогуби були старенькими, які пам’ятали часи існування Гетьманщини, ліквідованої імператрицею Катериною II у 1764-1782 рр. Так само, як пам’ятала їх улюблена бабуся письменника.
«Легкие морщины на их лицах были расположены с такой приятностию, что художник верно бы, украл их. По ним можно было, казалось читать всю жизнь их ясную, спокойную жизнь, которую вели старые, национальные, простосердечные и вместе богатые фамилии, всегда составлявшие противоположность тем низким малороссиянам, которые выдираются из дегтярей, торгашей, наполняют, как саранча, палаты и присутственные места, дерут последнюю копейку с своих же земляков, наводняют Петербург ябедниками, наживают наконец капитал и торжественно прибавляют к фамилии своей, оканчивающейся на «о», слог «въ». Нет, они не были похожи на эти презренные и жалкие творения…», – з жаром розпочав Гоголь характеристику своїх літературних героїв16.
У часи написання повісті Тетяни Семенівни не було на цьому світі вже не менше п’яти років.
Але пам’ять про неї жила у дитячих спогадах письменника, коли його улюбленою пісенькою була «Баба кисель варила, на морозе цедила…»17. Пам’ять жила у родинних легендах. Відповідно до найвідомішої з них юна Тетяна Лизогуб втекла з батьківського дому разом із коханим Опанасом Гоголем-Яновським й вийшла за нього заміж усупереч волі батьків. «Простил их отец, за ним простила и мать, да и порешили поскорее сыграть свадебку… Там-то и было пированье! И гуси и лебеди, и осетры Днепровские, и меды старые, а может быть и вина заморские…», – переповідав легенду В. Чаговець18.
Пам’ять про образ життя «дражайшей бабушки» мала для Гоголя і цілком матеріальний вимір. У старовинній скрині зберігався її рукописний збірник, що містив, серед іншого, рецепти XVIII ст. Вважається, що він прислужився письменнику для змалювання кулінарних талантів Пульхерії Іванівни Товстогуб19. Цей документ і нині знаходиться у Державному історичному музеї у Москві. Серед іншого він містить такі замітки як «Способ солить огурцы», «Записка как делать Голландский или Махновский сыр», «Способ уваривать дрожжу хмельную» і т.д.20
Утім, на самому його початку міститься по-справжньому «гоголівський», моторошний «рецепт»:
(далі буде)
Примітки:
1 Гоголь Н. Полное собрание сочинений. – Москва: Изд-во АН СССР, 1940. – Т. 1. Ганц Кюхельгартен; Вечера на хуторе близ Диканьки. – С. 203.
2 Гоголь Н. Вечера на хуторе близ Диканьки. Повести, изданные пасичником Рудым Паньком – К., Основи, 2014. – С. 130
3 Гоголь Н. Полное собрание сочинений. – М., 1937. – Т. 2. Миргород. – С. 180.
4 Виноградов И. Гоголь в воспоминаниях, дневниках, переписке современников. Полный систематический свод документальных свидетельств. Научно-критическое издание. В трех томах. – М., 2011. – С. 206.
5 Там само. – С. 206.
6 Чаговец В. Семейная хроника Гоголей // Чтения в историческом обществе Нестора-летописца. – К., 1902. – Кн. XVI – Вып. 1-3. – Отд. 3. – С. 33.
7 Там само. – С. 29.
8 Гоголь Н. Полное собрание сочинений. – М., 1940. – Т. 10. Письма. 1820-1835 [ред. В.В. Гиппиус]. – С. 32.
9 Чухліб Т. Козацьке коріння Гоголя – К., 2013. – С. 119.
10 Лазаревский А. Сведения о предках Гоголя // Памяти Гоголя: научно-литературный сборник, изданный Историческим обществом Нестора-летописца. – К., 1902. – С.11.
11 Виноградов И. Вказ. праця. С. 64, 206.
12 Гоголь Н. Полное собрание сочинений. – М., 1940. – Т. 10. Письма. 1820-1835 [ред. В.В. Гиппиус]. – С. 24.
13 Виноградов И. Гоголь в воспоминаниях, дневниках, переписке современников. Полный систематический свод документальных свидетельств. Научно-критическое издание. В трех томах. – М., 2011. – С. 26.
14 Там само. – С. 41.
15 Гоголь Н. Полное собрание сочинений. – Москва: Изд-во АН СССР, 1937. – Т. 2. Миргород. – С. 17.
16 Гоголь Н. Старосветские помещики. Повесть. – Москва: Издание И. Кнебель, 1910. – С. 10.
17 Виноградов И. Гоголь в воспоминаниях, дневниках, переписке современников. Полный систематический свод документальных свидетельств. Научно-критическое издание. В трех томах. – М., 2011. – С. 13-14.
18 Чаговец В. Семейная хроника Гоголей // Чтения в историческом обществе Нестора-летописца. – К., 1902. – Кн. XVI – Вып. 1-3. – Отд. 3. – С. 25.
19 Там само. – С. 6.
20 Виноградов И. Неопубликованные воспоминания о Н. В. Гоголе его матери // Нові гоголезнавчі студії. – Ніжин. 2007. – Вип. 5 (16). – С. 98-100.
21 Виноградов И. Гоголь в воспоминаниях, дневниках, переписке современников. Полный систематический свод документальных свидетельств. Научно-критическое издание. В трех томах. – М., 2011. – С. 13-14.
Ілюстрація: Ілля Угнівенко
МИКОЛА ГОГОЛЬБОРЩ
