Для України, та й загалом для пострадянського простору, кухня традиційно була й залишається не просто приміщенням для приготування та споживання їжі, а місцем для політичних дискусій і сімейних розмов, яке, втім, належить до суто жіночого кола відповідальності. І у будь-якій компанії за столом зринало питання про те, хто має готувати і хто краще готує – чоловік чи жінка. Якщо ж вести мову про сферу професійної зайнятості, способи самореалізації та досягнення професійного та соціального статусу, то «кухню» можемо аналізувати саме як соціальний простір, що має, зокрема й гендерний вимір. 

Через поширені гендерні стереотипи й домінування патріархатної культури традиційним змістом «жіночої» ролі віддавна вважали піклування про родину, виховання дітей, облаштування побуту і, власне, приготування їжі. В доіндустріальному європейському суспільстві жінки здебільшого не мали можливості здобувати освіту, займатися професійною діяльністю, обирати та бути обраними, тому матеріально та ментально залежали від чоловіків. Ці та інші обмеження було закріплено на законодавчому рівні, а суттєві, хоча й дуже повільні, зміни в законодавчому просторі почались лише у ХХ столітті. В усі часи саме позахатня діяльність була матеріально прибутковою, визнавалась суспільством як більш цінна і відповідно могла підвищити соціальний статус особи, тому впродовж століть жінки були маргіналізованою соціальною групою. І такий не надто престижний домашній обов’язок, як приготування їжі, закріплювався саме за жінками. Зауважимо, що соціальні стереотипи є  надзвичайно стійкими, тож навіть у ХХІ ст. ставлення до розподілу домашніх обов’язків змінюється досить повільно, попри законодавчо закріплену гендерну рівність, матеріальну незалежність жінок, відкритий доступ до вищої освіти та ринку праці. 

Що ж до історії кухарської справи як професійної діяльності, то тут також жінки довгий час виконували лише «брудну», допоміжну роботу. Досвід жінок у цій сфері не було відображено в документальних джерелах майже до ХХ ст. Висвітлення позиції жінки на професійній і домашній кухні можемо почасти знайти у творах мистецтва і в пізніших працях феміністичних авторок, які аналізували ринки праці Америки та Європи та ролі жінки загалом в доіндустріальну епоху. 

Професію кухаря вважають однією з найдавніших. Зокрема, є згадки про кухарів-фахівців на острові Крит в 2600 році до н. е. Звісно, що жінка аж ніяк не могла бути долученою до кулінарної діяльності, оскільки у стародавні часи її роль обмежувалась дітонародженням і хатньою роботою. Хоча походження назви  «кулінарія» (від лат. culina – кухня) пов’язане з  жінкою: за легендою, у давньогрецького бога медицини Акслепія і його дочки, богині здоров’я Гігієї була помічниця-кухарка Куліна, ім’ям якої і назвали мистецтво приготування їжі.

Перші школи кулінарного мистецтва було організовано за імператорів Августа та Тіберія. У них викладали й навчались лише чоловіки, оскільки тогочасні наукові трактати описували жінку як гріховну за природою істоту, яка не здатна розвинути свій інтелект і духовність без чіткого контролю чоловіка¹. У Стародавніх Греції та Римі жінка не брала участі у професійній кухарській справі. Рабині виконували допоміжні роботи й пекли хліб, а чоловіки планували розкішні застілля, готували вишукані страви та отримували слова подяки від гостей. Кухар-раб підвищував статус заможного римлянина. Відтоді чоловіки почали переважати на приватних кухнях заможних людей і у дорогих рестораціях. 

Відповідно до закріплених норм, чоловіки мали працювати, а жінки – виконувати передусім хатні справи (піклуватися про оселю і, відповідно, готувати для родини). Тож поступово до професійного кухарства почали ставитися як до суто чоловічої зайнятості, натомість буденне підтримування домашнього вогнища вважали цариною жінок. Професія кухаря ставала соціально значущою, оскільки від неї залежав престиж знатних родин. Певний занепад професії відбувся у ранньому Середньовіччі, однак згодом престиж цього фаху і загалом кулінарії зріс, зокрема завдяки прянощам, які привозили зі Сходу. Професія кухаря потребувала відповідного рівня освіченості та професійної підготовки, що упродовж століть були для жінок недосяжною метою. 

Нині  питання представленості та доступу жінок до високої кулінарії доволі активно обговорюють у публічному просторі європейського і американського суспільств. Ситуація потроху змінюється, останніми десятиліттями дедалі більше жінок посідають вищі сходинки у рейтингах професійних кулінарів. Проаналізувавши низку інтерв’ю із відомими сучасними шефинями² і, зокрема, дослідження «Кухарі, яких ми не бачимо»³, опубліковане на кулінарному сайті «Eater», можемо зробити певні висновки, чому кількість жінок із зірками «Мішлен», переможниць престижних кулінарних премій, власниць ресторанного бізнесу все ще є невеликою:

- дотепер є поширеною ситуація, що має глибоке історичне коріння, – жінка належно не представлена на вищих рівнях професійної ієрархії в багатьох сферах економіки, і кулінарної також;

- існує стереотипне уявлення про те, що жінка є слабшою фізично й тому не здатна виконувати тяжку кухарську роботу, витримати часове й емоційне навантаження;

- подвійний обсяг роботи також є соціальною проблемою в багатьох країнах у ХХІ ст., адже окрім професійної зайнятості жінка «зобов’язана» виконувати левову частку хатніх справ, піклуватися про родину;

- традиційно престижну професію кухаря було закріплено за чоловіками, і віддавати цю позицію жінкам вони не воліють; окрім того, у масовій свідомості зміцнилося уявлення, що «справжній» шеф-кухар має бути чоловіком, оскільки він здатен витримувати фізичні навантаження, має кращі управлінські навички, креативний підхід до приготування їжі;

- засоби масової інформації подають багато стереотипізованих матеріалів про «справжнього» кухаря (приміром, соціологині Дебора Харріс і Патті Джуффре проаналізували статті декількох кулінарних видань за 2004–2009 роки і з’ясували, що лише 11% публікацій присвячено кухаркам, 12% містять інформацію про жінку і чоловіка, а решта розповідають про чоловіків⁴);

- у професійному світі до жінок є завищені вимоги – вони не мають права на помилку, якщо ризикнуть зазіхнути на молекулярну або високу кухню, натомість прагнення чоловіків експериментувати і творити схвалюють. Таке ставлення також пов’язане із соціальними стереотипами, мовляв, жінка «має бути» берегинею традицій, як на кухні, так і в житті.

«Eater» у своєму дослідженні припускає, що новим гастрономічним трендом стане гуманізм. Після молекулярної кухні, розкішного дизайну, оригінального подання, сезонності, органічності та крафтовості почнуть цінувати проекти, де смачну їжу, приготовлену з органічних продуктів, подаватимуть люди, до яких добре ставляться на роботі. Замість образу харизматичних хлопців-кухарів, які лаються і кидаються каструлями, буде популярним більш доброзичливе й людяне керівництво. Нині ми спостерігаємо трансформацію традиційної маскулінності, розширення допустимих її варіантів у бік чоловіка м’якішого, емоційного, здатного і охочого комунікувати, а не лише керувати, панувати й підкорювати вершини. Тож можемо припустити, що й ставлення чоловіків до своїх колежанок-кулінарок зміниться, а разом із тим зміняться і гендерні стереотипи щодо «чоловічих» і «жіночих» професій і розподілу домашніх обов’язків. Такі суттєві зрушення як на державному, так і побутовому рівні вже відбуваються у скандинавських країнах, про що свідчать їхні традиційно перші позиції у рейтингу гендерного розриву статей («The Global Gender Gap Index»), зокрема в економічній сфері. А поки маємо такі факти: серед 100 найкращих кухарів за версією «The Best Chef Award 2020» лише сім жінок, жодна з яких не потрапила до першої десятки⁵, 98 жінок були відзначені зіркою «Мішлен» за всю історію існування цього ресторанного рейтингу⁶.

Що ж до розподілу домашніх обов’язків, зокрема під час приготування їжі, то в українському суспільстві, за результатами дослідження «Сучасне розуміння маскулінності: ставлення чоловіків до гендерних стереотипів і насильства щодо жінок»⁷, проведеного у 2018 році, чоловіки цілком підтверджують наявність гендерного розподілу сфер впливу в домогосподарстві. Більшість респондентів вважають, що до суто жіночих сімейних обов’язків належать: прання та сушіння білизни, приготування їжі, миття посуду, прибирання будинку.

Однак лунають й інші думки. Приміром на сайті «Хмарочос» розміщено матеріал «Місце чоловіка – на кухні? Кияни розповідають, чому вони готують вдома»⁸, герої якого діляться власним досвідом приготування їжі, зазначаючи, що гендерної різниці для них немає. Авторка тексту на одному з сайтів для жінок у статті під назвою «Чоловік на кухні: користь чи шкода?»⁹ стверджує, що чоловіки, які добре готують, є неймовірно сексуальними, однак загалом чоловіки є дуже незграбними й тому не здатні бути вправними кулінарами. Тож вона пропонує заохочувати чоловіка готувати хитрощами, похвалою, або тероризуючи певними обмеженнями.

До слова, дуже стереотипними є поради дизайнерів приміщень щодо облаштування простору кухні для чоловіка й жінки. На одному із сайтів читаємо: «Вислів “Чоловік на кухні” для багатьох звучить, принаймні, дивно і незвичайно. Проте, незважаючи на неприродність цього словосполучення, представники чоловічої статі досягають неймовірних успіхів у кулінарній справі, значно перевершуючи досягнення прекрасної половини людства. Існує думка, що найкращими кулінарами є чоловіки, і в цьому є зерно істини. Хоч би за що вони взялись, результат їхньої діяльності стає справжнім шедевром, що викликає захват і заслуговує на повагу». Також, на думку авторів, потрібно «розвіяти міф про те, що кухня в будинку є приміщенням, призначеним суто для жінок»¹⁰. 

Ми переглянули сайти з дизайну кухонь і підсумували, якою, згідно з рекомендаціями, має бути кухня для чоловіків: просторою (бо ж чоловіки не терплять обмежень і прагнуть свободи), простою, ергономічною, прагматичною, функціональною і раціональною, обладнаною найсучаснішими технічними пристроями, але з прихованим кухонним начинням. Жодних сантиментів, суворий мінімалізм, усе чітко, ясно і конкретно, колір нейтральний, монохромний. Кухню потрібно об’єднати з вітальнею. Ідеально доповнить інтер’єр барна стійка. Позаяк стиль кухні для чоловіка – це стиль мисливця, усі рекомендації відсилають до «справжньої» чоловічої натури. Отже, бачимо стереотипізованість цієї теми й протиставлення хаотичної, перевантаженої дрібницями жіночої кухні  – лаконічній і чіткій чоловічій.

Із соціальним простором кухні пов’язана і раніше замовчувана тема сексуальних домагань до жінок-кухарів із боку кухарів-чоловіків, аб’юзивної поведінки на кухні стосовно жінок, «скляної стелі» у побудові кухарської кар’єри тощо. У 2017 році італійський шеф-кухар Маріо Баталі був змушений відійти від управління 24 ресторанами «Batali & Bastianich Hospitality Group» через звинувачення низки жінок у тривалій жорсткій, насильницькій поведінці та сексуальних домаганнях у його закладах. Шеф-кухарка із Бостона Тіффані Фейсон стверджує: «Навіть якщо не всі жінки-кухарі зазнавали фізичного і сексуального насильства, кожна з нас стикалась із тією мізогінією, яка панує на кухні, та наштовхнулась на “скляну стелю”у кар’єрі»¹¹. Рестораторка зазначає, що чим професійнішою вона ставала, чим успішніше намагалась просунутися у своїй діяльності, тим більшого зазнавала харасменту. Щоб подолати таке ставлення, їй доводилось діяти за «жіночим» сценарієм поведінки: бути чарівливою, фліртувати і посміхатись, вдавати, що чогось не знає та потребує допомоги. Лише в такому разі чоловіки погоджувались її «терпіти» на кухні й не відчували загрози. Однак до складних процесів Тіффані так і не була допустили, оскільки вона через свою поведінку видавалася недостатньо компетентною і відповідальною. Рестораторка говорить про те, що чоловікові-кухарю пробачають поганий характер, нестриманість і різкість у висловлюваннях, він не має подобатись публіці й бути милим, натомість для жінок такі «вибрики» є неприпустимими. Якщо ж жінка досягла певного рівня майстерності й матеріального статусу і вирішила відкрити власний ресторан, то їй все одно доведеться пристосовуватися, зокрема не звертати увагу на те, що колеги-чоловіки її не прийматимуть, писатимуть про неї образливі речі в соціальних мережах. Якщо, наприклад, вона домагатиметься рівної оплати праці та рівності загалом для жінок і чоловіків, її дії сприйматимуть як такі, що порушують суспільний спокій, а не як боротьбу за зміни у професійній культурі. Чоловіки-кухарі, які отримують бонуси від статус-кво, дуже остерігаються змін і роблять все, щоб їх уникнути. За словами Тіффані Фейсон, багато хто вважає, що своїми досягненнями вона завдячує саме жіночим якостям, а не професійним. І це при тому, що сфера громадського харчування – здебільшого жіноча, а не чоловіча. Серед випускників шкіл кулінарного мистецтва у США понад половину становлять жінки, натомість серед шеф-кухарів в Америці жінок лише 21%. Серед власників ресторанів жінок лише 33%. Зауважимо, що йдеться про США – країну із найбільш досконалим гендерним законодавством, яка за рейтингом рівності статей («The Global Gender Gap Index») станом на 2020 рік посідає 53 позицію з-поміж 153 країн світу¹². 

Подібні думки висловлює і колежанка Тіффані Фейсон зі Словенії Ана Рош, яка в 2017 році стала найкращою шеф-кухаркою світу за версією впливового міжнародного рейтингу «The World’s 50 Restaurants». Вона також визнає наявність гендерної дискримінації у кулінарній справі. Анна Рош наводить ще один аргумент, чому професійних шеф-кухарок так мало, і з нею погоджуються її колеги¹³: жінкам здебільшого доводиться виборювати своє право піднятися  кар’єрною драбиною, замало просто бути високим професіоналом. Потрапивши до кулінарного проекту «Cook It Raw» – «клубу для хлопчиків», у якому зазвичай беруть участь «мішленівські» кухарі, Анна доклала чимало зусиль, щоб довести цим «хлопчикам», що вона є творчою, амбітною і професійно підготовленою кухаркою. Окрім того, вона звертає увагу і на вже згадану проблему подвійного навантаження на жінок, які є матерями і дружинами й тому від багатьох прагнень і цікавих занять змушені відмовлятись. Анна Рош зауважує також глобальну гендерну проблему – розрив в оплаті праці чоловіків і жінок, зокрема ставить запитання, чому через стать і національність її майстер-класи та страви мають коштувати менше¹⁴. Анна визнає, що ми живемо у світі, який має бути зручним для чоловіків, а жінкам і досі доводиться пристосовуватись. 

Отже, кухня як соціальний простір, де перетинаються соціальні ролі й  відносини, цінності, практики, упередження, очікування тощо, є промовистим виразником системи суспільних форм і дій. Їжа є невід’ємною складовою життєдіяльності людини, не тільки ресурсом, а й маркером нерівностей, влади, панування. Тому кулінарія, процес приготування їжі, віддзеркалює всі супутні соціальні риси, які встановлюють правила, нормують поведінку і формують стереотипи. Спостерігаючи за тим, як трансформують практики споживання та приготування їжі, регламентують простір кухонного приміщення, встановлюють професійні вимоги до поварів, як поширюються практики харчового повсякдення, можна побачити, як змінюються почасти рудиментарні, а іноді дуже патріархальні канони.

Примітки:
1. Див.: Введение в гендерные исследования : учебное пособие / ред. И. А. Жеребкина. Часть 1. Харьков: ХЦГИ; Санкт-Петербург: Алетейя, 2001. С. 399
2. http://oede.by/publication/kuhni_mira/zhenschiny_kotorye_izmenili_mir/
3. https://www.eater.com/2018/5/30/17397060/women-chefs-food-media
4. Там само
5. https://thebestchefawards.com/virtual2020
6. https://ru.qaz.wiki/wiki/List_of_female_chefs_with_Michelin_stars#List_of_female_chefs_with_Michelin_stars
7. http://www.un.org.ua/images/documents
8. https://hmarochos.kiev.ua/2018/05/16/mistse-cholovika-na-kuhni-kiyani-rozpovidayut-chomu-voni-gotuyut-vdoma/
9. https://lady.tochka.net/ua/9967-muzhchina-na-kukhne-polza-ili-vred/
10. https://vanil-studio.com.ua/ua/muzhskaia-kuhnia.html
11. https://womo.ua/kuhonnyiy-seksizm-tiffani-feyson-o-zhizni-shef-povara/
12. http://www3.weforum.org/docs/WEF_GGGR_2020.pdf
13. https://www.marieclaire.ru/vestnik/dilyara-makarova-gendernyie-stereotipyi-suschestvuyut-i-na-kuhne-restorana-
14. https://style.rbc.ru/impressions/58b806279a79474e85eb6572

Ілюстрації: Ілля Угнівенко

Партнер проєкту:

Запропонований вашій увазі матеріал є третім з серії публікацій, підготовлених у співпраці з Фондом імені Гайнріха Бьолля, бюро Київ - Україна.