Чи знали ви, що рецепт – це текст не лише про їжу, а ще й про суспільство та культуру? Послідовність приготування страви може розповісти про минуле автора, викрити вміст холодильника читача, натякнути на політичну ситуацію в країні та зобразити колективну кулінарну мрію. Що спільного у літератури та кулінарії? Чим збірка рецептів подібна до автобіографічного роману? Як за допомогою описів приготування страв автори реалізовували державну політику та створювали національні бренди? Чому наші родинні рецептурники – це музей і машина часу водночас, а привезені з подорожі рецепти страв – найкращі сувеніри?

Відповіді на ці питання точно знає Світлана Богданець, літературознавиця та дослідниця харчової семантики. На своїй лекції у межах проекту Sweet Home вона розповідала про рецепти як засоби культурної комунікації, пропонувала поглянути на них як на специфічні літературні тексти, котрі цікаво читати, навіть не готуючи. 

Як і у художніх творів, у кулінарних текстів є тема (рецепти до свят, певного регіону або епохи), сюжет (від перших страв до десертів) та герої – самі страви.

Для правильного тлумачення кулінарної книги необхідно зважати на особу автора, географію та суспільний контекст, у якому вона створювалася. Рецепт – це інструкція до приготування страви. Але створення однієї і тієї ж страви можна описати зовсім по-різному. І ця особливість авторського бачення, власне, і є літературою. Створюючи рецепти, автор спирається на власний досвід, який формує суспільство та час, у якому він живе. Тож, маючи результат, у вигляді кулінарного тексту, можемо «розкрутити» його назад, до особистості автора та життя в його часи. 

Якщо поглянути на історію кулінарних книг, стає помітна поступова белетризація рецептів, вони стають довші, детальніші. Те, що спочатку було просто переліком дій, стає переказом про приготування. Це пов’язано з тим, що до XIX століття такі книги побутували в основному серед професійної аудиторії, вони писалися і читалися кухарями. З часом рецепти переходять у приватне середовище. Їхня функція тепер – навчити жінок вести господарство, готувати та подавати їжу.

Кулінарні книги взагалі можна розглядати як специфічний «жіночий» вид письма. Тоді вони створювалися жінками для жінок про «жіночу» справу. Не маючи можливості стати професійними письменницями, жінки могли виразити себе як авторки через кулінарну літературу. 

Рецепт – ідеальний текст з позиції сприйняття його читачами, адже його можна буквально пропустити крізь себе. Спочатку ми вивчаємо ці рекомендації і, так само як при читанні художнього твору, маємо в голові певний образ. Ми уявляємо майбутню страву, переживаємо разом з автором процес її приготування. Далі ми самі готуємо страву, тобто втілюємо описане, а потім ще й їмо, тож втілення має справжній матеріальний результат. 

Але буває і навпаки. Є рецепти, котрі ми читаємо, але ніколи не готуємо. Вони слугують для розваги і, як правило, побутують у масовій культурі: кулінарні шоу, кулінарна рубрика у журналах тощо. Відсутність практичної мети таких рецептів зближує їх з художньою літературою – вони розважають, інформують читача про нове, дозволяють співпереживати, творять певну картину життя. Саме у такий спосіб функціонують рецепти в жіночих глянцевих журналах. Їхня мета не так кулінарна, як естетична, адже вони створюють прекрасний образ життя. Про таку їжу частіше мріють, ніж справді готують, на що свого часу вказав Ролан Барт у есеї «Орнаментальна кулінарія».

Отже, рецепти, які нас оточують, це не завжди рецепти, за якими ми готуємо. Кулінарні книги показують нам можливості їжі, формують гастрономічні бажання. Але вони скоріше обіцянка, ніж реальність. Вивчаючи їх, ми наче читаємо захопливий роман чи чиюсь автобіографію, уявляємо, як би це могло бути в реальності, але далеко не завжди справді втілюємо. 

Дивитися на рецепти глибше та уважніше – надзвичайно цікаво. Бо, крім практичних порад, ми можемо також побачити культурний та економічний рівень життя автора, його уявлення про доступну у повсякденні, а також ідеальну гастрономію. 

Фото: їzhakultura, America House (титул)

Партнер проекту: