На фестивалі східної культури East Fest у Києві, що відбувся 25 серпня та організований Ісламським культурним центром, можна було куштувати, слухати, читати і всіляко занурюватися в східний світ. І хоча на ньому можна було придбати сувеніри, одяг, книги у центрі нашої уваги - ЇЖА.

Тож, «на величезних підносах гості могли побачити і скуштувати  –  самсу, плов, глабджямун, млинці, фалафель, варбат, харісу, харшу, млинці багрір.»

Хочеться спробувати все і не заплутатись у назвах та країнах походження. Адже, на фестивалі представлені смаки ісламського світу з різних країн. 

Відразу при вході зачаровує величезний казан плову. Ось цей з перчиком чилі, цілими головками часнику, родзинками, бараниною та відвареними яйцями. За право називатися «батьківщиною» плову змагається не одна східна країна. Лишимо суперечки, і будемо куштувати його. Адже нині плов рідна страва для багатьох народів, а його різновидів незліченна кількість. 

Якщо ж плову замало, то давайте знайомитись з фалафелем.  

Фалафель - це невеличкі котлетки з меленого нуту або кінських бобів смажені в олії. Добре смакують з овочами. Останніх років сім – фалефель вже став улюбленою вуличною їжею містян. Поспішаючи на роботу чи навчання, зручно взяти з собою аби перекусити по дорозі. Цікаво, що особливу любов фалафель, хумус завоювали в українців, що тримають піст. 

Особливу поезію східної кухні складають солодощі. 

На цій залізній таці приготовлено різновид сирійських солодощів – варбат. 

Готується з горіхами, цукром, вершковим маслом. Для начинки іноді використовують крем або ж подрібнені горішки – фісташки, мигдаль. Зізнаємось, нам чесно хотілось взяти хоч одну тацю з собою. Розмір такий, що спонукає запросити всю родину в гості, чи принаймні влаштувати солодку безалкогольну вечірку. Бо до таких солодощів найліпше смакує чай чи кава. 

У такій же великій ємності продається харіса. За бажанням можна відрізати собі шматок будь-якого розміру. І хоча під назвою харіса можна зустріти кілька різновидів страв та навіть соусів, на ярмарку була солодка сирійська харіса. 

Цей цілковито ніжний десерт готується з цукру, вершкового масла, тертого мигдалю, манної крупи, кефіру, лимону. Зверху посипається кокосовою стружкою або підсмаженими та подрібненими горішками.

А ось і дрібне та делікатне марокканське печиво з арахісовою пастою. 

Тендітне, хрумке печиво готували до знакових подій. Весілля, народження дитини і мусульманських свята – Ід аль-фітр та Ід аль-адха. 

Ще одним різновидом ритуального печива є мигдальні тістечка з фініковою пастою. Їх випікають для частування гостей на весіллях, до свята народження дитини. 

Для повсякденного споживання готували Харшу. Найліпше смакує до сніданку чи полуденку з трав’яним чаєм чи кавою з молоком. 

А ще, до сніданку в Марокко, вам можуть приготувати млинці Багрір.  Їх готують і до свята і на кожен день. Млинці присмачують топленим вершковим маслом та медом, мигдалевою пастою Емлу з медом. 

Ці млинці, здається найвідоміша солодка страва з марокканської кухні. Замішуються без молока і добре смакують. Українська кухня має подібні страви – пухкі млинці, налисники з сиром. Можливо тому, на різноманітних кулінарних форумах марокканські Багрір іноді пропонуються як альтернатива українським. 

Якщо ж млинці вам не до вподоби, то куштуйте ці пухкі булочки Куришлят. 

Випечені з здобного тіста, до якого завчасно доклали зерена анісу, а зверху посипали сезамом. Їдять з вершковим маслом, пастою емлу чи просто мочають в оливкову олію. 

З собою, ми взяли кілька кружальців узбекського хліба. Він печеться  в тандирі і називається нон, або ж, останніми роками все частіше можна зустріти назву коржик. Різновидів цього хліба в Узбекистані безліч, з використанням різних видів борошна, з начинками та без. Традиційно такий хліб розламується руками, а не ріжеться ножем. 

Сподіваємось, разом з нами ви побачили розмаїтий світ східної кухні, яка живе та розвивається в Україні. 

Фото: їzhakultura, Irene Konstantinova-Azelhak