Обрядовий хліб - Історія друга, весняна // Валентина Борисенко

Кілька місяців тому ми розповідали про різні види обрядового печива, яке традиційно випікали в Україні до зимових свят. Нині час поговорити про весняні традиції українського хлібопечення. 

Весняний цикл обрядів зосереджений довкола давніх традицій зустрічі весни та святкування Великодня. Починається він з Великого посту, з яким пов’язана традиція випікання жиляників. Це пісні коржі, які споживають з капустою та хроном, що є обов’язковим у перший день посту. І хоча в цей період споживають багато хліба, коржів, не всі вони мають ритуальне значення.

На свято Сорок святих (22 березня), в день весняного рівнодення, випікають сорок калачів або сорок коржиків. Їх роблять у вигляді жайворонків та роздають дітям, котрі своїми веселощами в подяку за обрядове печиво «розбурхують» сплячу природу. У деяких регіонах таке печиво так і називається – жайворонки

На Благовіщення (7 квітня), згідно вірувань, земля пробуджується від сну і розкривається для росту всякого зілля. Відома давня традиція випікати перед цим днем прісне печиво буслові лапи. Його роблять у формі лап лелеки або борони, плуга, серпа, пташиного гнізда, що свідчить про давню аграрну символіку. Цей архаїчний звичай побутував серед українців Підляшшя, Полісся, Поділля аж до середини минулого сторіччя. Інша назва печива – галепи. Його давали дітям, і ті вибігали на подвір’я зустрічати приліт бусла (лелеки). Побачивши птаха, діти піднімали печиво й вигукували: 

” 

«Буську, буську, на тобі галепу, дай мені жита копу!

Буську, буську, на тобі борону, дай мені жита сторону! 

Буську, буську, на тобі серпа, дай мені жита снопа!».

 

На Поділлі вгору підносили шматок хліба або коржик. У звичаї випікати обрядове благовіщенське печиво вчені вбачають сліди архаїчних символічних дій, направлених на зародження життя на землі: лелека – символ нового життя, борона означає обробіток ґрунту, а серп – збирання врожаю.

Ще один важливий обряд відбувається у середу четвертого тижня посту, коли Великий піст ламається навпіл. У народі цей день називається Хрестці або Середохрестя. Цього дня майже повсюдно в Україні пекли пшеничні хрести – щоб був добрий урожай на пшеницю. Частину печива з’їдали на Середохрестя, а найбільшого хреста зберігали. Його беруть з собою, коли йдуть перший раз у поле сіяти яровину. Тоді печиво-хрест кладуть на рушничку посеред ниви. Коли доорюють до нього, то з’їдають, а шматочок приносять додому і дають дітям. Також пильнують, аби хто інший не з’їв хреста на полі, адже це поганий знак – на недорід. 

На Великдень найбільш стійкою гастрономічною традицією, що не зникла навіть в часи атеїстичного терору, є фарбування крашанок і випікання баб. Їх робили з тіста з великою кількістю яєць, а також сирні. До цього обрядового хліба ставилися особливо побожно: з вдало випеченою бабкою пов’язували хорошу долю на весь рік. Як виростала висока та пухка – це означало добру вістку на життя і добробут. Великодні бабки печуть також на проводи – весняні поминальні дні через тиждень після Великодня. Ці паски несуть на могили своїх родичів.

Тепер обрядове печиво виробляють кондитерські та промислові хлібопекарні у містах. Але у віддалених селах господині за традицією випікають великодні баби у печі, яку для цієї оказії бережуть на літніх кухнях. Зрештою, сучасні соціальні мережі під'юджують кухарів, блогерів, господарів та господинь відроджувати родинні рецепти та хизуватись спеченими власноруч пасками, бабками.  

 


 

Текст: Валентина Борисенко – докторка історичних наук, дослідниця. Авторка книг з української історії, культури та етнографії.

Фото: Олена Прохорчук  кулінар, блогерка (lovekitchen.me)