Коротко про головне. Цукор // Олена Брайченко

Лише одне це слово сьогодні жахає всіх адептів здорового харчування. Цукру уникають, дають поради, як розпізнати прихований цукор у стравах, намагаються знайти заміну. Ми ж облишимо ці баталії і зазирнемо у його минуле. Поділимось з вами коротенькими замальовками з історії цукру. Буде цікаво. 

 

  • Цукор був невід’ємною частиною культових київських солодощів ХVІІІ ст. – Київського сухого варення. Його готували з фруктів, що рослини у дворах киян – з груш, дерну, винограду, персиків, яблук, абрикосів, слив, вишень, а ще з полуниць та волоських горіхів. Фрукти висушувались та поливались цукровим сиропом. Тодішній цукор був досить дорогим задоволенням, вироблявся він з тростини, і привозили його з інших країн. Не дивно, що такі солодощі міг собі дозволити не кожен. 

  • Власне, цукор, отриманий у результаті переробки цукрового буряку, на заводах в Україні вперше з’явився у ХІХ ст. У 1807 році був побудований перший цукровий завод у Чернігівській губернії. Вже за декілька років заводів було близько десяти, а з середини ХІХ ст. можна говорити про відчутний розвиток цукрової галузі. У Смілій на Черкащині вперше починають виготовляти та продавати цукор-рафінад та цукор-пісок. Частина українського цукру успішно експортувалась, а частина продавалась на внутрішньому ринку. Успіхи цукрової промисловості позначилися і на історії української гастрономії, і на статках продавців та виробників цукру. Більшість сучасних солодких страв набули популярності саме в цей час, коли цукор став поширеним явищем.

  • Довгий час вважалося, що цукор має позитивні властивості. Його навіть прирівнювали до ліків. Оскільки цукор був дорогим, то тримали його найчастіше вдома у шафах, що замикалися на ключ. У таких шафах тримали ще прянощі, горілку та ліки. У складні роки війн для багатьох справжньою солодкою мрією був чай з цукром.  Навіть у порадниках початку ХХ ст. рекомендували вживати солодкий чай, чи давати цукор дітям для швидкого відновлення організму. 

  • Що казати, якщо навіть знана багатьом художниця Катерина Білокур, у своїх листах пише про помічну дію цукру:

” 

«Ви пишете, що цукор не помага. Е ні, не кажіть так. А я Вам кажу, що він велику лікуючу силу має. У нас от тут по-сусідські одна жінка – серце в неї було хворе так, що вона пухла була і вже зовсім зібралась туда, звідки не вертаються. Та знайшлася ж добра душа та й порадила їй, щоб вона цукром лікувалась: так що ото перший день одну столову ложку цукру, на другий день – дві, а там – три  і так аж до десяти, і на другий день десять, а тоді – 9-ть, вісім – і так аж до однії. І це вона так його споживала і, окрім того, ще чи з молоком чи водою пила. І о диво! Уже та жінка грузить буряки на автомашину і взагалі виконує всякі колгоспні роботи. От який цукор. Це вже дійсно, що як у кого хворе серце або нерви, або що всередині болить, то тільки цукром і лікувати ті хвороби».

З листа К. Білокур від 23 лютого 1953 року до Стефана Андрійовича Таранушенка. З книги КАТЕРИНА БІЛОКУР: мистецтво народне, наївне, високе? – Київ: Родовід, 2011. – С.144. 

 

 

  • Виходить, людство тисячі років лиш мріяло насолодитись, але, коли така можливість стала реальністю, зупинитись виявилось надто складно. Минуло лише кілька десятирічь, і цукор став суцільним злом, хоча його властивості аж ніяк не змінились. Вочевидь, його стало скрізь надто багато.