Коротко про головне. Кава // Олена Брайченко

 

У сучасній українській міській культурі кава вважається ледь не культовим напоєм. Без неї вже важко уявити звичайний ранок або інтелігентне спілкування у кафе. На полицях магазинів ми маємо вибір від дешевої та простої у приготуванні розчинної кави до справді вишуканих та дорогих сортів кавових зерен. Але мода на цей напій зовсім не сучасна. 

 

 

  • Одним із популярних нині міфів є те, що українець Юрій Кульчицький відкрив першу в Європі кав’ярню. Направду, Юрій дійсно відкрив першу загальнодоступну кав’ярню у Відні у 1683 році. В Італії, Франції та Англії кав’ярні існували вже довгий час, але саме Кульчицький став одним з масових розповсюджувачів цього напою. Його кава була помітно дешевшою, до того ж у його кав’ярні пропонувались різні її варіанти – з медом,  з молоком. 

  • Україна була однією з перших європейських держав, де кава набула поширення. Потрапила вона сюди зі Сходу. Коли антіохійський патріарх Макарій мав зустріч з Богданом Хмельницьким (1595–1657 рр..), то в подарунок передав йому «посудину з кавовими бобами». Отакої! А Іван  Виговський (1608 1664 р..) не лише куштував каву, а просто-таки «полюбляв її». 

  • У всі наступні століття кава була напоєм знаті, заможних родин. Але любов широких мас завоювала вже у ХІХ ст. 

  • В Європі на початку ХХ ст. вона вже стала масовим продуктом, символом інтелектуального сучасного життя. У листах та спогадах сучасників першої третини ХХ ст. можна досить часто зустріти згадки про каву. Про те, яку каву і як часто пили у ті часи українці,  та чи супроводжувалося це пиття певними ритуалами, відомо небагато. 

  • В Україні в середині ХІХ на початку ХХ ст. існувала мода на каву. І хоча не всі могли собі дозволити справжню арабіку, охочих долучитися до кавової культури це не зупиняло. Існували рецепти кави, приготованої з цикорію, жита, жолудів, сушеного соняшникового насіння та навіть сушених буряків. 

  • Кава потрапила і на сторінки українських класиків. У комедії «Мартин Боруля» (1886 р.) Івана Карпенко-Карого чудово зображено ставлення до кави й чаю: «Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять. Піди ти зараз до Сидоровички – вона зна – і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?».

  • Після Першої світової війни жителям українських земель, що опинилися у складі Польщі, Чехії, Словаччини, Румунії, придбати каву було простіше, хоча ціна на неї була дуже висока. Дозволити собі пити натуральну каву могли лише заможні. Кількість ерзаців лише підтверджує моду на вживання кави. Це свідчить про популярність її серед великої кількості населення, у тому числі й серед тих, хто не могли собі дозволити такого дорогого напою, проте воліли доєднатися до культури його пиття. 

  • Через дорожнечу кави питання замінників на західноукраїнських землях було дуже  актуальним. Ольга Франко у своїй книзі «1-ша українська загальнопрактична кухня» (Коломия, 1929) радить замінити її житньою, домішувати до кави підсмажене насіння соняшника, мелених жолудів. Ці напої отримували назви «жолудева кава» чи просто «кава», хоча фактично вони не мали до справжньої кави жодного стосунку. В Осипи Заклинської у книзі «Нова кухня вітамінова. Книга зі старого креденсу» (Львів, 1928) знаходимо думку про те, що без цикорію кава не смакує добре, а також «подражнює нерви і серце». Така увага до кави свідчить про її популярність.


Ілюстрація: Мар'яна Микитюк